Непростим був минулий сезон для вихованця рівенського баскетболу Сергія Ліщука. Як для одного року подій у його житті відбулося чимало: поїздка до США у табір «Мемфіс Грізліс», участь у чемпіонаті Європи, перехід з «Хіміка» до «Азовмаша» і врешті-решт одруження. Але про усе по черзі...
— Як тобі новий клуб, чи не жалкуєш, що залишив «Хімік»? — У Маріуполі у баскетбольному плані усе на значно вищому рівні. Умови дуже хороші. З наступного сезону клуб хоче виступати у Кубку УЛЕБ, а це для мене досить важливо.
— Проте на відміну від «Пульсара» та «Хіміка» ти не є лідером команди? — Закінчився Ліщук, який грав першу скрипку, місце лідера потрібно завойовувати у серйозній конкуренції. Психологічно дуже важко, адже я звик ввесь час бути з м’ячем, звик, що до мене прикута увага, зараз же усього цього немає. Відповідно статистика у мене тут стала значно гіршою, ніж була у «Хіміку», а це для того ж НБА дуже важливо. Проте поруч дружина, яка мене заспокоює. З одного боку, важко, бо конкуренція, підбір гравців, високі завдання, з іншого — легко у грі, адже отримуєш класні передачі від партнерів.
— З командою усе більш-менш зрозуміло, а як тобі нове місто Маріуполь? — Місто промислове, багато заводів, екологія жахлива. Проте я знав, куди йшов. З дружиною іноді їздимо відпочивати на море за місто, іноді до Донецька.
— Чи не було у тебе інших варіантів для працевлаштування? — Вже коли я перейшов до «Азовмашу», то керівництво «Хіміка» розповіло, що мною цікавилися «Рома» та «Барселона», але... це було, коли я вже перейшов до «Азовмашу».
— Що сталося зі збірною на чемпіонаті Європи, чому так невиразно виступили? — Тренер збірної Защук розповідав, що у команді був поганий мікроклімат, але це не так. Ми були єдиною командою, яка скрізь ходила разом, між усіма були гарні дружні стосунки. А поганий мікроклімат йшов лише від самого Защука. Коли я їхав на чемпіонат, то навіть не знав усіх комбінацій команди, про що тут можна говорити. Інша проблема збірної — інфраструктура, ставлення керівництва федерації до збірної. Візьмемо збірну з футболу, так до неї море уваги. Нам же на чемпіонаті Європи було соромно стояти поруч з німцями та росіянами у тій екіпіровці, яку нам видали. Обіцяли премію, нічого не дали. Після усього цього руки опускаються.
— Тебе особисто теж звинуватили у провалі, хоча у тебе статистика серед українців була найкращою? — Так, я не прибув вчасно до табору збірної, оскільки затримався в Америці. Проте це був мій шанс, яким я не міг не скористатися. Це нормально, коли людина влаштовує собі життя, а вже потім допомагає збірній. А виступати за збірну України я ніколи не відмовлявся. Згоден, що після повернення з Америки я не був готовий на усі сто відсотків, проте очі у мене горіли, я хотів боротися і боровся, як міг.
— Ти доволі довго пробув у таборі «Мемфіса», що тобі сказали, які у тебе шанси потрапити до НБА? — Найголовніше, що мені потрібно зробити, це вивчити англійську мову, без неї там робити нічого. Цим у вільний час я зараз і займаюся. Крім того, працюю самостійно у залі, згідно з тими рекомендаціями, які дали.
