— Мої успіхи та слава у фотомистецтві є результатом того, що фотографією я займаюсь увесь вільний час, — каже рівенський фотохудожник Сергій Бусленко, — вільний... від фотографії. Мені цікаво брати участь у конкурсних виставках, тому що в них присутній момент змагальності. Коли тебе помічають на міжнародних виставках — це вже успіх, а коли одержуєш там нагороди — це ще приємніше.
Час, вільний від фотографії, відданий... фотографії — Мої успіхи та слава у фотомистецтві є результатом того, що фотографією я займаюсь увесь вільний час, — каже рівенський фотохудожник Сергій Бусленко, — вільний... від фотографії. Мені цікаво брати участь у конкурсних виставках, тому що в них присутній момент змагальності. Коли тебе помічають на міжнародних виставках — це вже успіх, а коли одержуєш там нагороди — це ще приємніше. Після закінчення художньої школи Сергій довгий час працював майстром з обробки металу. Творчою фотографією він «заразився» у 26 років, тоді ж організував фотоклуб «Час». Прагненням вийти зі своїми фото у широкий світ швидко перейнялися й інші фотографи клубу, вони стали ретельно переглядати у спеціалізованих журналах умови участі у всіляких фотоконкурсах. Довжелезний перелік нагород Бусленка, а їх понад сотня, розпочинається з 1992 року, зі срібної плакети за участь у виставці в Бергамо (Італія). Тоді його фото вперше надрукували у журналі Photography Yearbook, який виходить у Лондоні, тоді ж він узяв участь в авторській виставці Euro Picamera в Бельгії. Після того нагороди, по десятку щороку, просто посипались на Сергія. Точної їх кількості він і сам не знає, ніколи не підраховував. Спочатку складав усі свої медалі, почесні стрічки та пам’ятні призи у коробку, а потім друзі наполягли на тому, що їх треба виставити. Тепер нагороди представлені у спеціальній скляній шафці у творчій лабораторії Бусленка.
Перший раз «за бугор» У фотоконкурсах не заведено, щоб автори обов’язково приїздили, аби їхню руку неодмінно потиснув голова журі у церемонії нагородження переможців. Учасник може відіслати свої роботи поштою, а потім він одержить їх назад разом з висновками журі. Уперше Сергій побував за кордоном у 1994 році, тоді Королівська фотографічна асоціація Великобританії організовувала велику міжнародну виставку-конкурс. — У Великобританії я провів тиждень, — пригадує Сергій, — від побаченого просто голова йшла обертом. Експозиція була грандіозна, на участь претендували фотомайстри з 32 країн. Конкурсний відбір пройшли роботи фотохудожників тільки з восьми країн, решта робіт, які потрапили в експозицію, належали членам Королівського фотографічного товариства. Там я одержав срібну нагороду. Згодом Бусленко став членом цієї престижної асоціації. На суд поважної комісії, до складу якої входять професори фотосправи, він представив серію чорно-білих портретів. Чорно-біле фото за кордоном цінується значно вище, ніж кольорове, воно, по суті, ніколи з моди не виходило. За свої портрети Бусленко у 1998 році одержав свідоцтво другого ступеня. А невдовзі, у 2000-му, із серією підводних знімків він увійшов до золотої, найвищої когорти Королівського товариства. Сергій є також заслуженим художником Міжнародної федерації фотомистецтва (EFIAP), членом Європейського союзу професійних фотографів (ERISF) та членом Фотографічної асоціації Америки (PSA).
Підводна одіссея — Уперше я пірнув з маскою шість років тому в Криму, на мисі Тарханкут, — пригадує Сергій. — Це заняття, виявляється, теж заразне. Наступного року я попросив у знайомого підводний бокс для фотоапарата і пірнав у Ялті. Підводні зйомки — просто кайф, живеш ніби в іншому вимірі й не відчуваєш, як настає час підніматись на поверхню. Рибу знімати легше, за неї так не вболіваєш, як за людей, адже з натурником під водою не поговориш, про все треба домовитись заздалегідь, на березі, та з ним глибоко й не пірнеш. Але знімати людей я люблю більше, ніж підводний світ. І в цьому починанні успіх до Бусленка не забарився — того ж року на виставці у Токіо він одержав золоту медаль. Згодом купив собі обладунок для підводних зйомок, який важить, до речі, 60 кілограмів, і придбав сертифікат міжнародного зразка на занурювання під воду, для цього спеціально запрошував інструктора. — Пірнути легко, — каже Сергій, — значно складніше вийти на поверхню, треба багато знати, щоб правильно піднятись і не залишитись інвалідом. До того ж, занурювання без сертифіката за кордоном, а мені довелось пірнати і в Еміратах, і в Єгипті, дуже дорого коштує. Підводними зйомками захопилась і Сергієва дружина Лариса. Особливо їй подобається фотополювання на акул, причому без захисної клітки. Одного разу підпустила акулу до себе на якихось півметра, але в цю мить спрацював «закон підлості» — закінчилась плівка в апараті.
Міжнародний фотосалон у наших Васюках За роки активної участі у міжнародних фотоконкурсах Бусленко обзавівся широкими закордонними зв’язками у своїх колах, зумів відкрити у Рівному фотогалерею і провести міжнародний фотосалон Рівне-2001, який одержав найвищу відзнаку — п’ять зірок. Тепер він з упевненістю може стверджувати, що серце українського фотомистецтва б’ється у Рівному, в підвалі будинку на вулиці Соборній, розрахованому під сховище людей на випадок повітряної тривоги. — З дитинства не люблю підвалів, а по життю доводиться працювати в ньому, — скрушно мовить Сергій. — Шкода, адже підвал не підходить для такого представницького і масштабного заходу, як фотосалон. Багато сил нам коштувало провести його на високому рівні, під егідою трьох міжнародних фотоасоціацій. Мені дуже хотілося означити Рівне, такі собі нічим не примітні Васюки, хоча б проведенням тут міжнародного фотосалону, адже це престиж, великий потік інформації як до нас, так і про нас. Нам потрібна підтримка чи бодай зацікавленість місцевої влади й чиновників від культури щодо перспективності починання. На жаль, вони дають поки що тільки обіцянки.
