Тетяна Миколайчук, яка проживає за адресою вул.Дорошенка 21/1, поскаржилася на те, що її сусідка незаконно зайняла квартиру №4, в якій до 2001 року мешкала нині покійна Л.Лубешнікова.
— Сусідка Лариса Ющук мешкає разом з двома дітьми у двокімнатній квартирі №3. Деякий період перед смертю вона трохи доглядала самотню бабусю з квартири № 4, носила їй їсти. Коли ж та померла і її помешкання залишилося порожнім, самовільно його зайняла. Вона замурувала вхід до цієї квартири і працівники ЖКП «Центральне», якому належить згадуване службове житло, навіть не змогли до нього потрапити. А зараз сусідка активно проводить якісь роботи (можливо ремонтні) у зайнятій квартирі. Начальник ЖКП «Галицьке», в якому нині працює мій чоловік, Артур Хорхолюк звертався до управління житлово-комунального господарства з проханням розширити наше житло (а ми з двома малими дітьми живемо в однокімнатній квартирі площею 12 кв.м) за рахунок звільненої квартири №4. Як відповіли звідти, поки що зробити це немає можливості, оскільки справа про виселення Лариси Ющук із самовільно зайнятої квартири з травня знаходиться на розгляді у міському суді. Втім, сусідка подала туди зустрічний позов про визнання її членом сім’ї покійної Л.Лубешнікової і надання права на її житлову площу. Коментує адвокат Олександр БРАЖНІКОВ: — Очевидно, що Л.Ющук, яка доглядала стареньку сусідку, робила це не лише із самарянського співчуття до одинокої жінки, а мала певні наміри щодо її помешкання. Та планам на закріплення за собою самовільно зайнятого житла навряд чи доведеться збутися. Житловим законодавством України визначено, що користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду (неприватизованими квартирами) здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, якого в даному випадку не укладалось. Не була пані і членом сім’ї померлої сусідки, які мають право проживати в квартирі після смерті наймача (коло цих осіб визначено законом), а щодо опікунства, то воно, по-перше, не породжує ніяких житлових прав опікуна щодо помешкання опікуваного, а по-друге, офіційна опіка встановлюється над особами, які її потребують, рішенням відповідного органу опіки і піклування й не може бути підтверджена, як кажуть, заднім числом. Отож «турбота про ближнього», скоріше за все, може зарахуватися Л.Ющук лише в її добрі справи, робити які велить нам совість, а юридичних наслідків така поведінка мати не буде. На неї чекає примусове виселення.
