Пам’ятаєте стару казку про те, що б робили представники різних народів у випадку, якби їм випала нагода стати царем? Єврей, зокрема, у цій казці відповідає, що він був би більше, ніж цар. Бо він би ще трохи шив вдома. Судячи з усього, саме єврейський підхід до питання суміщення роботи і влади став для більшості з нас головним. Я не про тих добродіїв, які після третьої чарки дістають із кишені купу власних візиток і посвідчень, хизуючись тим, що вони є одночасно «генеральними директорами», «консультантами», просто директорами і, ясна річ, щонайменше майорами яких-небудь із наших численних «органів».
Пам’ятаєте стару казку про те, що б робили представники різних народів у випадку, якби їм випала нагода стати царем? Єврей, зокрема, у цій казці відповідає, що він був би більше, ніж цар. Бо він би ще трохи шив вдома. Судячи з усього, саме єврейський підхід до питання суміщення роботи і влади став для більшості з нас головним. Я не про тих добродіїв, які після третьої чарки дістають із кишені купу власних візиток і посвідчень, хизуючись тим, що вони є одночасно «генеральними директорами», «консультантами», просто директорами і, ясна річ, щонайменше майорами яких-небудь із наших численних «органів». Така кількість обов’язків не заважає їм, щоправда, по півдня просиджувати у численних міських кафе та ресторанах. Щось схоже, але на більш високому рівні, маємо серед справжніх начальників. Я не про погони їхні таємні, які вилазять завжди невчасно. Бо ж, крім цього, вони у нас ще й науковці та діячі культури. Ну не знайдеш сьогодні поважного керівника, який би не був кандидатом чи доктором наук, заслуженим артистом чи діячем мистецтв. На крайняк — членом Спілки журналістів, художників, письменників, композиторів чи чогось подібного. Навіщо їм це все? Маючи справді хорошу роботу і добрий зарібок, не до того, аби бути ще кимось, нехай і формально. Ось тут і полягає секрет саме нашого україно-єврейського або, якщо хочете, єврейсько-українського погляду на суміщення посад або видів діяльності. Справді, навіщо тому Рабиновичу шити вдома, якщо він цар? Відповідь проста — це треба тоді, коли він саме наш цар, голова, президент, міністр, депутат і тому подібне. Так вже склалося у нас, що їхні «царські» зарплати занадто маленькі. Скільки б їх не підвищували. Як коштував у нас французький піджак одну міністерську зарплату, так і коштує. Поки зарплату підняли — піджак подорожчав. Тому й тримає кожен чиновник про запас ще кілька посад. Плюс, якщо він є, мандат депутатський, попри те, що це Конституцією заборонено. Бо що робити тому міністру, якого призначили із депутатів, коли його з тих міністрів звільнять? Не всі ж вони у нас стріляють собі в голову по два рази. Є й такі, що йдуть з посад мирно. Живими. Тут і виявляється потрібним депутатство. Знову запитаєте, навіщо, бо ж і депутатська зарплата далеко не розкішна? Чи не краще йти з міністрів у бізнес, набравшись на держслужбі досвіду і навичок? Не краще. Бізнес без влади — це у нас не бізнес, а так собі. Справжній бізнес без влади у нас неможливий. Подивіться, куди поділися ті фірми, які ретельно освоювали у нас в області бюджетні кошти на будівництво лікарень та інших бюджетних установ за часів колишнього Президента і колишнього ж голови обладміністрації? Закінчився їхній бізнес. Стали ті фірми звичайними і непримітними. Бо настав час з’явитися новим, які саме при цій владі будуть процвітати під керівництвом кумів, двоюрідних сестер, дітей, тещ та свояків нинішніх начальників. А те, що все це більше схоже не на бізнес, а на крадіжку, то ми ж не євреї які-небудь, аби морочитися із шиттям, маючи царську корону на голові! В казочці, з якої ми почали цю розмову, є й відповідь українця, який на запитання, що б він робив, якби став царем, сказав просто: нацарював би трохи і втік! Просто не знаю, що порадити нинішнім нашим «царям». По-єврейськи робити занадто марудно і клопітно. По-українськи — небезпечно. А просто так «царювати» — який смисл?
