У складанні хвали уряду та особисто прем’єрові перед своїми підлеглими на щорічній обласній учительській конференції начальник облуправління освіти Микола Демчук перевершив сам себе. Втім, медоточивий голос головного освітянина області заколихав аудиторію, яка швидко почала пропускала повз вуха всі перераховані заслуги прем’єра. Сонна аудиторія заплескала в долоні лише на словах про неабиякий внесок в освіту голови облдержадміністрації Миколи Сороки та деяких народних депутатів, щирих друзів освіти, як їх назвав п. Демчук.
З ложками, але без підручників Якщо торік п.Демчук говорив про неможливість викладати усім однаково, то тепер він запевняє, що у нашій області «забезпечений однаковий доступ до здобуття якісної освіти». Хоча у це не повірив би жоден з присутніх, оскільки рівного доступу до хорошого усім, як відомо, ніколи не було й не буде. Нині у педагогів головне питання — про підвищення зарплатні. «Через рік, — урочисто заявив п.Демчук, — уряд планує довести платню учителя до тисячі гривень на місяць». Чи доведе — це інше питання. В унісон п. Демчуку безмірно дякували районним адміністраціям за тепло у школі та наявність… посуду в кухнях і деякі директори. Але тепер, коли є тарілки й ложки, сільським школам бракує підручників, вуликів та шкільного автобуса. І тут п.Демчук зумів утішити досягненнями уряду Януковича: вже у цьому році Кабмін дає 500 шкільних автобусів, по одному в кожен район. Одного автобуса на усі школи району, природно, не вистачить, а отже, й проблему він не вирішить. Про це п. Демчук не говорить. Шкільні комп’ютери припадають пилом З неабияким пафосом п.Демчук розповідає про доведення відсотка комп’ютеризації шкіл до вищого рівня, аніж в Україні. Але викладають у сільських школах переважно вчителі-пенсіонери та передпенсійного віку, яким комп’ютерна грамота вже ні до чого. Одним з аргументів можуть стати дані з доповіді того ж Демчука: у деяких школах комп’ютери не використовують або вмикають зрідка, оскільки вчителі самі не вміють ними користуватися або не вважають за потрібне викладати, приміром, українську мову з допомогою комп’ютера. У Рівному, до речі, цей предмет, як і всі інші, за винятком інформатики, теж викладають за підручниками. Чому не повертаються вчителювати у рідні села? І хоча у нашій області, на переконання п.Демчука, й забезпечений однаковий доступ до якісної освіти, але навчальні засоби у школах давно застаріли. Однак і на це він віднайшов постанову Кабміну, яка обіцяє централізоване забезпечення шкіл приладдям для кабінетів фізики, хімії, біології та математики на загальну суму понад мільярд гривень, щоправда, з наступного року. «Вдумайтеся у ці цифри, — закликає колег п.Демчук, — чи могли ми про це хоча б думати?». Думати, звичайно, могли. Навіть дивно, що в країні, конституція якої гарантує усім безкоштовну середню освіту, обіцянку чиновників розцінюють так, ніби безкорисно забезпечити мікроскопами та муляжами наших дітей за власні кошти обіцяє турецький мільйонер. У сільських школах, як і раніше, бракує учителів, у Володимирецькому районі, приміром, на початок кожного навчального року залишаються вакантними 70-90 місць. Випускники-учителі не бажають їхати в село, тому що там ніде жити. Кредити для придбання чи будівництва житла молодим сільським вчителям дають неохоче, оскільки повернути їх із зарплатні неможливо. Неважко порахувати, скільком сільським дітям щороку видає дипломи учителя рівенський гуманітарний університет. Доводилося чути такий вислів викладачів цього закладу: «Ми набираємо дубів, а випускаємо липу». Проте чому випускники, вихідці із сіл, не повертаються працювати у рідні села, якщо їм забезпечено половину місць державної форми навчання у вищих навчальних закладах? Про це треба запитати у головного освітянина області п. Демчука. P.S. Незважаючи на захоплення п.Демчука діями уряду, медики запевняють, що наша школа неухильно перетворює дітей на інвалідів. У школах зазвичай немає хорошого, здорового харчування, немає меблів відповідно до кожної вікової групи учнів, мало занять проводиться на свіжому повітрі. Програма з фізкультури спрямована не на зміцнення здоров’я, а на складання нормативів, які більшості дітей у житті ніколи не знадобляться. Натомість навчальна програма вже у середніх класах настільки перевантажена, що дитина просто не в змозі її засвоїти. Як результат такої невідповідності — щорічне збільшення кількості хворих дітей. Порівняння даних минулорічних профілактичних обстежень школярів свідчать, що у 15-17 річних медики виявили значно більше патологічних уражень, ніж серед дітей молодшого віку. До повноліття у підлітків порушується постава, погіршується зір та слух і в 4 рази частіше спостерігається викривлення хребта. Лікарі, що обстежують допризовників, із сотні хлопців можуть відправити до лав армії тільки десятьох. Чиє замовлення у такому разі виконує Міністерство освіти?
