У Шпанові, що поблизу Рівного, наприкінці ХVIII століття постала одна з найвишуканіших палацово-паркових резиденцій Європи. Звів палац на старих замкових фундаментах Ян Казимир Стецький, купивши тоді село. Пізніше донька його сина як посаг принесла шпанівські маєтності генералу Міхалу Радзівіллу, взявши з ним шлюб у 1815 році. Сьогодні про колишню велич нагадує лише занедбана кам’яниця та залишки палацових підвалів у густих заростях. Тож про шпанівський палац можемо судити лише з історичних документів та малюнків. Хоча відчути дух давньої епохи в колишній садибі ще можна.
За описами Романа Афтанази («Історія резиденцій на колишніх прикордонних землях Речі Посполитої»), головний вхід до палацу прикрашав величний портик із шістьма колонами. Широкі сходи вели на терасу. На балкон на другому поверсі виходило п’ять високих засклених дверей бальної зали. Бічні фасади прикрашали напівкруглі склепінчасті аркади з терасами, одна з яких слугувала літнім салоном. З терас — вихід у розкішний сад. Під аркадами — входи до палацових підземель. Висота коридорів і кімнат палацу сягала майже чотирьох метрів, але кімнати другого поверху були нижчими. Особливо вирізнялася так звана представницька кімната — з мармуровими камінами, різьбленими дверима і віконницями, візерунчастою підлогою. В одній з кімнат підлога була у вигляді мозаїки з почерговим зображенням гербів Радзівіллів і Стецьких.
Як пише Афтанази, чотирисхилий дах палацу спочатку було покрито мідною бляхою. Але руйнівний смерч, що пронісся над Рівним і околицями в 1842 році, зірвав палацовий дах і викорчував чимало дерев у парку і саду. Але остаточного руйнування палац зазнав під час масштабної пожежі в 1870 році. Обвуглені залишки, похмуро здіймаючись над містечком, довго лякали місцевих мешканців своїм жахітливим виглядом. Аж доки поступово місцевий люд не розтягнув цеглу і каміння на господарські потреби. Руїни, залишені на відкуп часові й природі, поступово вростали в землю, вкриваючись непролазними хащами. Нині на колишньому панському подвір’ї місце, де височів палац, необізнаний і не знайде. Ніхто ніколи не досліджував тих руїн. Хтозна, які таємниці досі зберігають палацові підвали…
Залишилась стара, обшарпана, зі слідами перебудов кам’яниця. Це колишній будинок для прислуги маєтку Радзівіллів, а коли згорів палац — літня резиденція князів і єдина вціліла будівля з колись великого палацово-паркового комплексу. У цьому будинку мешкали останні з родини Радзівіллів власники шпанівських маєтностей. Нині ж в будинку мешкають кілька місцевих сімей, самотужки утримувати стару кам’яницю їм не під силу, а влада нічим не допомагає.
У будинку ще можна знайти сліди давніх господарів, зокрема в підвальних приміщеннях. Як розповіли місцеві мешканці, за князівських часів там була кухня, з якої до палацу вів тунель. Нині вхід до нього замуровано. Ним до палацової їдальні та на літню терасу носили наїдки до панського столу. Нині в підвалах мешканці облаштували комори.
Після пожежі
Як виглядала Шпанівська резиденція Радзівіллів після пожежі — розповідає начальник відділу використання інформації Держархіву Рівненської області Людмила Леонова:
— У нашому архіві зберігається унікальний документ — опис маєтностей, складений після смерті в 1903 році власника Шпанова князя Міхала Радзівілла. За описом, на території садиби була 31 споруда. З нього можемо, зокрема, дізнатися, що головні двері «господского дома» прикрашали чавунний малий герб князів Радзівіллів і чавунне лиття. Обабіч кам’яних сходів на ганку — старовинні чавунні вази. З парадних дверей потрапляли до передпокою, з якого троє дверей вели до житлових кімнат першого поверху. На другому поверсі — чотири кімнати. «В подвальном этаже помещается длинный коридор, кухня из двух комнат, где имеется плита, две варистые печи, коптильня, с кухни вход в ледник. Прачечная, где имеется варистая печь и плита», — ідеться в документі.
За тогочасним страховим полісом будинок оцінили у вісім тисяч рублів. Неподалік офіцини була ще одна одноповерхова кам’яниця. Згідно з описом, «эти дома стоят на усадьбе в парке, окруженные со всех сторон рекой и прудом, при въезде на притоке реки построен каменный мост, а также на том же притоке имеется [слово нерозбірливо] мост, ведущий из усадьбы в сад... В саду имеется оранжерея каменная, теплица такая же и парники, и погреб каменный крытый и с деревянною крышею снаружи».
У маєтку ще були кам’яний будинок з мезоніном управляючого маєтком, кам’яна сторожка при вході на територію садиби, ще один дерев’яний будинок на кам’яному фундаменті, кілька дерев’яних будинків, хліви, кам’яний магазин, кам’яна стайня з каретними сараями. До речі, вартість її оцінили як половину панського будинку — в чотири тисячі рублів.
Під час Першої світової війни маєток було розграбовано. На території розміщувалися російські війська, зокрема авіаційний загін. Але по війні власники спромоглися відновити господарство і підремонтувати будинок. Бували там наїздами, аж доки в 1939-му не прийшла радянська влада. Під час Другої світової німці в маєтку облаштували хліборобську школу. Затим там розмістився гарнізон радянських вояків, які перетворили панську садибу на військове містечко, яке там розміщувалося до 1997 року. Як розповідають місцеві мешканці, ще в 2003-му тут можна було побачити залишки князівських стаєнь, каретний хлів, комори. Цікаво, що донині зберігся, хоча й перебудований, будинок з мезоніном, де мешкав управитель маєтку.
Шпанівський палац будувався як цілісний палацово-парковий комплекс. Діонісій Міклер, закладаючи парк площею 20 гектарів, перетворив навколишнє болото на розлогі ставки і впорядковані луки, засаджені рідкісними деревами і кущами. У фруктовому саду було величезне підземне овочесховище — льох зі склепінчастою мурованою стелею. Була й зимова оранжерея, де, окрім розкішних квітів, дозрівали лимони.
Описи шпанівського парку можна зустріти в багатьох історичних польських джерелах. Під час Першої світової парк було частково вирубано. Усі наступні влади також не переймалися долею колишнього палацово-паркового комплексу. На його території тепер сільські городи і забудова, замість ставків — заболочені луки. Щоправда, частина величезного парку таки збереглася. Але вона занедбана.
Останні власники маєтку
Що ж до самих Радзівіллів, то за участь у польському повстанні 1830-1831 років генерала Міхала Радзівілла російський царський уряд вислав до Сибіру. А маєток у Шпанові конфісковано і віддано в управління братові Леону, який повернув його згодом старшому синові генерала Каролю. Після пожежі 1870 року Радзівілли перебралися до маєтку в Неборові, що на території сучасної Польщі.
Останнім власником шпанівських маєтностей був Януш Радзівілл — особистість непересічна і суперечлива. Добрий господар, меценат, активний політик, він мав авторитет і серед місцевого населення. У 1917-му його навіть обрали до ради робітничих і селянських депутатів на Волині. Однак через смертний вирок, що виніс йому ревком, князь рятувався втечею. За Другої Речі Посполитої був соратником Пілсудського. На Рівненщині долучився до благодійництва. Зокрема, збирав серед інших благодійників кошти на побудову костелу Петра і Павла в Рівному. Перед приходом «совєтів» у вересні 1939-го Радзівілл з родиною встиг виїхати до резиденції в Олику. «Визволителі зі сходу» націоналізували шпанівський маєток. А Олиці спробували організувати так званий народний суд над князівською родиною, однак тамтешні мешканці проголосували проти повішення Радзівіллів. Тоді «енкаведисти» вивезли Януша Радзівілла, його дружину Анну (уроджену Любомирську з Рівного) та сина Едмунда до Рівного, а звідти — до Москви. Там його допитував особисто Лаврентій Берія, натякаючи на «співробітництво». Іменитого князя хотіли використати в політичній грі, яку затіяв СРСР із Заходом. Адже Радзівілл мав репутацію великого друга Німеччини і приятеля самого Герінга. З радянської тюрми Януша Радзівілла випустили за сприяння італійської королівської родини, з якою Радзівілли мали родинні стосунки. Деякі польські джерела пишуть, що «совєти» в 1942 році навіть хотіли використати князя Януша для замаху на Гітлера. Натомість декотрі з європейських «совєтологів» називали Януша Радзівілла «кишеньковим» агентом Берії.
У січні 1945 року Януша Радзівілла, його дружину Анну і сина Едмунда знову заарештували «енкаведисти». Утім, князя переслідували не так за якісь провини, як хотіли дізнатися, де зберігається золотий запас довоєнної Польщі. Адже Радзівілл був причетний до організації секретної місії з евакуації державних цінностей. Однак так нічого вивідати не вдалося. До 1947 року його тримали на поселенні в Красногорську. Там померла його дружина княгиня Анна з рівненських Любомирських. Князь могутнього колись роду доживав віку в маленькій квартирці у Варшаві, де й помер у 1967 році.
Радзівілл — кум американського президента
Саме у шпанівському маєтку в липні 1914-го народилася четверта дитина Анни і Януша Радзівіллів — хлопчик Станіслав Альбрехт. Освіту майбутній дипломат і бізнесмен здобув у Швейцарії. Під час Другої світової війни до падіння Польщі воював у чині офіцера кавалерії в польській армії. Затим був повіреним у справах польського уряду у вигнанні в Парижі.
Князь Станіслав Альбрехт був одружений тричі. Третьою дружиною стала Керолайн Лі — молодша сестра дружини американського президента Джона Кеннеді Жаклін. Відомо, що залагодити справи з попередніми двома шлюбами князеві допомагав сам Кеннеді. Оскільки перший шлюб було анульовано Ватиканом, а розлучення по другому шлюбові церква не визнала. Церква дала дозвіл на розлучення лише в 1964 році, що обійшлося князеві у 50 тисяч доларів. Водночас князь Радзівілл допомагав Джону Кеннеді в боротьбі за президентський пост, організовуючи широку підтримку. Заприятелювавши, сім’ї Кеннеді і Радзівіллів разом зустрічали Різдвяні свята, вирушали на відпочинок.
Президент Америки був хрещеним батьком доньки князя Станіслава Анни Христини, а сам князь хрестив Джона Фіцджеральда Кеннеді-молодшого. Так уродженець Шпанова Станіслав Альбрехт Радзівілл став людиною із найближчого оточення американського президента. Нащадками шпанівської гілки Радзівіллів були діти Станіслава Альбрехта — син Антоній (Ентоні) та донька Анна Христина. Станіслав Альбрехт Радзівілл пішов з життя 27 липня 1976 року від серцевого нападу. Його поховали у родовій каплиці церкви Святої Анни в англійському графстві Бакінгемшир.
Хоча за два роки до смерті князя подружжя розлучилося, а Керолайн опісля знову вийшла заміж, вона до смерті носила імените прізвище Радзівілл. Померла Лі Радзівілл, яку вважали однією з найстильніших жінок ХХ століття, в Нью-Йорку в лютому 2019-го у віці 85 років.
Нині в світі живе кілька десятків нащадків могутнього роду, історія якого налічує шість віків. У їхніх палацах тепер музеї та мистецькі галереї… А над руїнами забутого шпанівського палацу лише вітер шелестить, розносячи пил та сміття.
Світлана КАЛЬКО,
http://retrorivne.com.ua.
