«Собаче серце»

1766 0

Час від часу рівенські шанувальники театру та кіно мають унікальну можливість вживу побачити відомих артистів, знаних із популярних радянських або сучасних фільмів. І не біда, що ці актори їздять провінційними обласними центрами лише заради заробітку — важливо, щоб обличчя на сцені було добре знайоме... Такі смаки публіки давно зрозуміли деякі наближені до мистецтва мешканці Москви, котрі організували так званий Московський незалежний театр, котрий працює за простим принципом — береться відома книжка, додається ім’я зірки кінематографа, бажано, не однієї, сюжет переплітається з відволікаючими спецефектами (світло, дим, гучна музика), і все це, не обтяжене режисурою, декораціями та іншими необхідними театру атрибутами, «згодовується» публіці.

Час від часу рівенські шанувальники театру та кіно мають унікальну можливість вживу побачити відомих артистів, знаних із популярних радянських або сучасних фільмів. І не біда, що ці актори їздять провінційними обласними центрами лише заради заробітку — важливо, щоб обличчя на сцені було добре знайоме... Такі смаки публіки давно зрозуміли деякі наближені до мистецтва мешканці Москви, котрі організували так званий Московський незалежний театр, котрий працює за простим принципом — береться відома книжка, додається ім’я зірки кінематографа, бажано, не однієї, сюжет переплітається з відволікаючими спецефектами (світло, дим, гучна музика), і все це, не обтяжене режисурою, декораціями та іншими необхідними театру атрибутами, «згодовується» публіці. І якщо раніше подібні проекти викликали у постійних театральних глядачів відгуки на зразок «кошмар», то остання вистава, яку запропонували москвичі, з розряду антитеатральних явищ вибивалася. Насамперед завдяки грі окремих акторів. До участі в постановці булгаковського «Собачого серця» була запрошена ціла плеяда зірок — Валерій Золотухін, Андрій Федорцов, інші відомі актори, натомість у Рівне відрядили Олексія Жаркова («Кримінальний талант», «В’язень замку Іф») та Володимира Конкіна («Місце зустрічі змінити не можна», «Як гартувалась сталь»). І як не дивно, обидва приїхали — перший доволі комічно зіграв майже всі епізодичні ролі, а ось вічний «Шарапов» перевтілився в професора Преображенського. Дивлячись виставу, хочеш не хочеш, але мимоволі порівнюєш її з геніальним фільмом Володимира Бортка з Євгеном Євстигнєєвим у головній ролі. Сподіватися на те, що актори напівхалтурного театру покажуть щось подібне, було марно. Вистава більше, ніж фільм була наближена до книги, хоча й її перенаситили димом, гучними звуками з колонок, танцями напівоголеної дівиці, яка символізувала невідомо що. Перша дія вистави налаштувала на негативне її сприйняття, оскільки почала з’являтися «непристойщина» у вигляді традиційних для цього театру жартів нижче пояса, особливо у моментах, коли до професора приходять пацієнти з інтимними проблемами. Все це, зважаючи на неяскраву гру Шарикова, Борменталя, нехарактерний для Швондера фарс виглядає непереконливо та сумбурно. В антракті, який був як ніколи довгим, аншлаг спостерігався в буфеті — в залі доволі прохолодно, а тому публіка прямувала до гардероба одягати шуби або до бару, щоб зігрітися кавою чи більш сприятливими для сприйняття такої вистави напоями. У другій дії акторам, а насамперед Володимиру Конкіну, вдалося справити краще враження. Його стриманий «Філіп Філіпич» чим ближче до фіналу, тим більше ставав емоційнішим, хоча з самого початку всі його крилаті фрази («Розруха не в клозетах, а в головах» і т.д.) звучали яскраво, іноді зриваючи аплодисменти. А ось Шариков — млявий і нехарактерний, тут вже й легендарне «Желаю, чтобы все» майже непомітне. Ближче до завершення всі основні епізоди вистави збиваються докупи, складається враження, що акторам терміново потрібно закінчити, тому все грається швиденько. Але публіка начебто залишилась задоволеною. Мабуть, завдяки тому, що деякі актори халтурити не звикли. У фіналі вечора його герой Володимир Конкін зізнався, що в Рівному колись вже був — тридцять років тому, на творчому вечорі: — Звичайно, якихось нюансів я вже не пам’ятаю, адже провів десятки тисяч зустрічей. Просто закарбувалось у пам’яті якесь внутрішнє світле відчуття. Приємно було, коли підійшла жінка, яка показала фотографію 1975 року з однієї подібної зустрічі. Така пам’ять мені дуже дорога, оскільки мене тоді такі зустрічі підтримували — актор же повинен знати, потрібен він комусь чи ні. — Ваше враження від ролі професора Преображенського… — Для мене це була добра робота. Твір «Собаче серце» вимагає певних знань, певного світогляду. І сьогоднішній повний зал є підтвердженням тому, що ця тема є затребуваною, люди хочуть це бачити. Коли шоумени кажуть про те, що показують зараз на телебаченні — потреба сьогодення, то це лукавство. Я думаю, більша частина сьогоднішнього залу на якесь непристойне шоу не пішла б.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також