Треба бути великим прихильником української рок-музики, щоб добре знати творчість цього гурту. І разом з тим, треба зовсім не цікавитись українською культурою, щоб ніколи не чути цю назву. Гурт «Вій» у надзвичайно рідкісних випадках можна було почути на радіо або у телевізорі, вони не «світяться» на популярних фестивалях і збірних концертах–«солянках». Але це не заважає музичним критикам називати їх легендарними, «динозаврами» української рок-сцени. Зараз у команді, щоправда, із найпершого складу залишився лише найвідоміший її учасник Дмитро Добрий-Вечір.
Минулої суботи «Вій» грав у клубі «Гавана». Публіка, яка зібралася, не випадкова, багато хто знає пісні напам’ять, дехто з самого початку готує плакати для автографів. А хтось у розмові з друзями «жаліється» — на таку команду такий «незаслужений» вхід — 10 гривень. Організатори лише посміхаються — клуб нічого не заробляє, а добре ім’я собі робить. Сам виступ — відповідно до статусу легендарного гурту — найкращі пісні, ідеальне звучання, повний виклад перед глядачами. Під кінець майже годинної програми Добрий-Вечір вже мокрий. Під час його відпочинку до мікрофона підходить лірник Сашко — Олександр Власюк грає на давньому українському інструменті — «лірі», розказуючи при цьому не менш давні українські казочки. Наприкінці виступу відпускати музикантів публіка не хоче, але після одного «бісу» «Вій» таки каже всім «до побачення». Після концерту Дмитро Добрий-Вечір виглядав стомленим, але задоволеним прийомом: — В цьому році «Вію» 15 років. Для вас це дата чи просто цифра? — Якщо задуматися, то це справді багато. Але тоді це був інший колектив, якийсь певний час гурт майже не займався музикою. Не знаю як для інших музикантів, але для мене це дата. — До цієї дати, наскільки мені відомо, готується збірка «триб’ютів» — переробок ваших пісень. На якій вона стадії? — Швидкість видачі альбому залежить не від нас, а від тих музикантів, які записують «кавери». Загалом, було дуже багато варіантів, наприклад, п’ять «Очей відьми», три «Змії». До збірки увійшла й рівенська команда «Брем Стокер» із своїм варіантом «Бісової сили». Крім них, там також є «Кому Вниз», «Оркестр Янки Козир», «Перкалаба» та інші. Хоча щодо організаційних питань, то це не до мене — я намагаюся туди не лізти, я музикант, моє завдання — писати пісні, грати їх там, де організує концерт наш директор, намагатися якось консолідувати музикантів. Навіть не знаю, як ми будемо святкувати наш ювілей. — А велика кількість бажаючих переробити ваші «хіти» для вас є ознакою популярності? — Я про це намагаюся не думати. Ми кинули «клич», хто відгукнеться — той відгукнеться. Були розмови, що Ірина Білик хоче щось зробити, але якраз це мені нецікаво. — З нашим рівенським фестивалем «Тарас Бульба» вас, мабуть, багато що пов’язує. У цьому році будете у складі журі? — Я в цьому році від журі відмовився. По-перше, тому що ми будемо гостями, а по-друге, я проти музичних конкурсів. Фестиваль має бути фестивалем — музиканти зібралися, пограли, потусувалися. А конкурси — це як у піонерському таборі, який загін краще пісню заспіває. — А якщо порівнювати фестиваль 15 років тому і зараз? — На мій погляд, тоді було цікавіше, оскільки це був час всього першого — перші «Червоні Рути», перші «Бульби» і т.д.
