Відкриття нового театрального сезону прем’єрою — гарна традиція рівенського театру. І досить виграшна — театральний глядач, який за літо скучив за виставами, обов’язково піде на щось нове, навіть якщо знатиме, що це нове цього разу вдалося «не дуже». На початок сезону 2006-2007 театр приготував виставу «Сорочинський ярмарок». Директор театру Володимир Петрів запевняв, що Рівне давно не бачило такої вистави — масової, музичної, масштабної, з живим звуком.
Хоча рівенський театр ніколи особливо не захоплювався театральними експериментами, віддаючи перевагу традиційності, та, певне, новаторство у його репертуарі теж присутнє: взяти хоча б «Суперників» або «Берестечко» — найпопулярніші вистави, на думку місцевого глядача, які радують око вибагливого та досвідченого театромана. Це помірковане новаторство поступово віддаляло публіку від традиційної української класики у бік нового, цікавого та оригінального театру. І, мабуть, йшов би собі наш театр далі… Якби не став заручником… своєї назви і статусу. У його назві є слова «академічний музично-драматичний», що передбачає наявність у репертуарі не лише драм (цей жанр найбільш популярний серед рівенських глядачів), а й музичних проектів, бажано класичних — недарма у штаті є цілий оркестр, яким керує Зіновій Крет, та й балет не так часто задіяний. Треба й їм працювати. Тому й змушене згадувати керівництво театру про такий жанр, як оперета. Для роботи над модними мюзиклами у Рівному грошей не знайдеш днем з вогнем, тож доводиться зазирати в історію, знаходячи щось традиційне й часто «нафталінове». Такий випадок із «Сорочинським ярмарком». Ця «комічна оперета», створена за мотивами Миколи Гоголя, програє класичним оперетам Кальмана, адже не є настільки популярною. Тим більше у виконанні акторів, які згадують про своє вміння співати раз на два роки — доводиться акторам видавати мікрофони, щоб їх було чути. Живий оркестр додає «драйву», але все псує ця підзвучка солістів. Загалом вся вистава — це безперервна метушня на сцені — задіяний майже ввесь творчий склад театру, іноді навіть важко відстежити сам сюжет, та й актори, котрі грають головних персонажів, просто-таки губляться. Музика й пісні абсолютно українсько-традиційні, через них виникає враження повернення у театр десь так 1930 року. Сміх у залі, звичайно, лунає, але значно менше, ніж під час трагедії «Суперники». Знову радує Андрій Куделя — здається, комічні ролі йому вдаються краще від серйозних драматичних. Інші актори грають на своєму рівні. Власне, те, що «Сорочинський ярмарок» не вражає, не їхня вина, і навіть не режисерська. Тут, скоріше, заважає оця необхідність ставити у репертуар саме такі, аж занадто традиційні твори. Наступною прем’єрою театру стане вистава «Жінка з минулих часів» у постановці режисера «Берестечка» Олександра Дзекуна.
