Сталіна — бетонний бюст найжорстокішого «вождя» Радянського Союзу, винного у загибелі мільйонів українців — розкопали минулого тижня у центрі Рівного. Ремонтна бригада дістала погруддя під час земляних робіт на вулиці Словацького, неподалік торгово-офісного центру. У краєзнавців є ідея, звідки Сталін міг там взятися, а ось що з погруддям робити, окрім як заховати у музейні фонди, поки не знають. Відкрити на Рівненщині музей тоталітаризму з такими-от бюстами радянської епохи, який би приваблював не лише місцевих, а й туристів з інших регіонів та з-за кордону, хочуть вже давно, але втілити у життя масштабні проєкти ні приватним колекціонерам, ні комунальним музеям не вдалося.
Викопане погруддя з відбитим носом ремонтна бригада віддала міській владі Рівного. Та заявила, що передасть бюст обласному краєзнавчому музею. Після того, як соціальними мережами поширили згадку про знахідку, деякі рівняни пропонували розбити погруддя та викинути у смітник, проте працівниця музею та краєзнавиця Галина Данильчук переконує, що більше користі буде, якщо такі погруддя не нищити, а виставляти у музеях.
— Бюст знайшли у дворі будинку №8, за яким свого часу був облвиконком, а нині — торгово-офісний центр на Словацького, — розповідає Галина Данильчук. — Будинок облвиконкому був доволі старий, збудований ще за польської влади, і належав лікарю Ромському. Коли його націоналізували з приходом радянської влади, добудували та змінили для облвиконкому. Десь у 1975 році облвиконком перенесли у приміщення обкому партії, а у старій будівлі ще довгий час, доки не знесли, були різні відділи органів влади.
Щодо бюсту, то думаю, у землі він пролежав з 50-х років. Коли у 1953 році Сталін помер і його культ розвінчали, очевидно, тоді було розпорядження познімати його портрети, винести бюсти з державних установ, перейменувати вулиці. Оскільки знайдений бюст бетонний, думаю, він був на подвір’ї, у дворику, а не у приміщенні — занадто він важкий для фойє. Думаємо, що його закопали працівники апарату облвиконкому. Вони його не розбили, не кинули у яму сторчма, а тимчасово «похоронили»: а раптом прийде час і доведеться його підняти?
Особисто я телефонувала міському голові з проханням передати бюст музею — він обіцяв, що так і буде. Кожен предмет цінний для історії, але все залежить, як його ми показуємо і трактуємо. Якщо бюст поставити на постамент, підписати «Сталін», то це буде повернення із забуття негідника. Але якщо цього негідника поставити так, як він знайдений — з відбитим носом, і розказувати, що до війни і після війни був культ Сталіна, що було у Рівному десятки йому погрудь на площах, у приміщеннях, школах, ішла ідеологізація сталінська народу, що люди імені Сталіна жахалися. Про ідеологію сталінського терору міг би розповісти таким чином цей предмет.
Місце бюсту — у музеї до того часу, поки не буде створена якась атракція, не кажу вже що музей, бо в Україні ніхто, на жаль, не будує музеїв. Але може бути атракція тероризму, тоталітаризму, розвінчання сталінської ідеології або культу забутих речей, вивихнутої історії — назву можна підібрати будь-яку. Сюди можна додати пам’ятники Леніну, Дзержинському, дояркам-передовикам та інші, сьогодні вже смішні речі. У нашому музеї достатньо подібних погрудь, але вони не гранітні чи бетонні у більшості, а гіпсові — їх не поставиш на вулиці. Шкода, що у 90-х ми не шукали такі речі. А у багатьох містах є, наприклад, алеї ганьби, де на траві стоять погруддя, пам’ятники.
Директор обласного краєзнавчого музею Олександр Булига зазначає, що вирішити питання про створення музею тоталітаризму на Рівненщині могла б обласна рада, яка є власницею обласного музею і могла б виділити кошти на створення чогось нового.
Але йдеться не лише про пошук приміщення, а й про кошти на його модерне облаштування. Адже сучасні музеї — це не просто виставлені в ряд експонати. Це інтерактивні експозиції, які зацікавлюють, жахають, змушують не просто споглядати, а долучатися до процесу. Наприклад, в Угорщині та Польщі є музеї тоталітаризму, після яких, як розповідають відвідувачі, залишається почуття жаху та здивування — як можна було жити у такій країні?
Музей тоталітаризму в Рівному хотів створити підприємець Сергій Шабалін, який вже четвертий рік орендує «бункер Коха» на вулиці Драгоманова. Каже, має достатньо експонатів та знає, як привабити туристів, і хоч від ідеї досі не відмовляється, ентузіазму, додає, має все менше.
— Щомісяця сплачую оренду близько 5000 грн. За 3,5 року — 450 тис. грн, — розповідає пан Шабалін. — Очистив територію від бур’янів, кущів, графіті, провів електроенергію. Але щоб далі щось робити, облаштовувати експозиції, просив надати мені землю в оренду — і міська влада відмовила. Дехто з депутатів сказав, що вісім соток землі — то забагато, що треба зробити поділ ділянки. Зробили — все одно не голосують, ніхто не зацікавлений. Сподіваюся, нова влада зсуне питання. Як ні, то відмовлюся від бункера. Хоча це і не бункер, то був штаб зв’язку. Я хотів там зробити музей, а зверху — кафе у старовинному стилі. Експонатів у нас дуже багато, за день можемо завезти. Адже і я, і батько цим займаємося, маємо свою реставраційну майстерню, галерею. У нас дуже велика любов до старовини.
Власний музей тоталітаризму створює у Грушвиці, де живе, депутат Рівненської міської ради Роман Стасюк. В одному з інтерв’ю пан Стасюк розповів, що збирає все, що пов’язано з нацистами та комуністами, проте поки що власну колекцію музеєм не називає та показує її друзям та знайомим. «Особливо про погане люди повинні пам’ятати, щоб такої біди не трапилося», — зазначає Роман Стасюк.
До слова, музей тоталітаризму — із зібраними бюстами та пам’ятниками радянським «вождям» — відкрили на Сумщині. У Львові працюють над «Територією терору» — на місці колишньої пересильної тюрми. На Рівненщині ж виділення фінансування з місцевих бюджетів на створення таких музеїв поки не обговорювали.
Олеся Антоненко.
