Голова Дубенського міськрайонного суду Олександра Жуковська у своєму Facebook розповіла історію, яка могла б лягти в основу сценарію до художнього фільму. Йдеться про присяжного-митця, який двічі проігнорував засідання у справі про усиновлення 12-річної сироти, а втретє ледь не зірвав процес через «творчу відпустку».
Суддя зізнається: ця справа запам’яталася їй назавжди. Напередодні Дня знань дівчинка з інтернату мріяла піти до нової школи з новим прізвищем — уже як дочка подружжя, яке хотіло її всиновити. Але через одного з присяжних, який постійно не з’являвся, розгляд справи щоразу відкладався.
«Пам’ятаю одного унікума, який двічі не прийшов до суду, щоб виконати роль присяжного. А то була справа про усиновлення, коли 12-річна сирота хотіла мати справжніх батьків і щоб суд почув її. І от стоїть вона така нарядна, в найкращій своїй сукні, з величезною посмішкою на обличчі. А я вітаюсь та оголошую, що суду, на жаль, сьогодні не буде. Бо дядько присяжний захворів. Дитина згасла в секунді. Мені її так шкода було, що навіть зараз від спогаду серце щемить», — пише Жуковська.
Коли справа була призначена втретє, ситуація повторилася. Присяжна номер один з’явилася, а от другого знову не було. Тоді суддя взяла ініціативу в свої руки.
«Взяла слухавку: “Алло” — назвалася, що турбує суддя, і запитала: “Ви совість маєте?” — “Я сплю, а мене дістають з вашого суду! Ви що, не розумієте, я хворий! Відчепіться!” — обурювався з того кінця голос з будуна. — “Чим хворий третій тиждень? Запоєм? Вашого одужання дитина з сиротинця чекає!” — відповіла я»
Далі, за словами Жуковської, почалася розмова, яка шокувала навіть досвідчену суддю. У відповідь на вимогу з’явитися до суду присяжний заявив: «Я — художник! Мої виставки по всій Україні їздять! Картини міністри купують, а ви мене, митця, тут виховувати будете?»
Розмова перейшла на підвищені тони. Суддя каже, що застосувала «шокову терапію грубих форм», адже вмовляннями «творчу натуру» було не пробити.
«Ви якщо за 10 хвилин тут не будете, то на виставках поряд з вашими роботами висітиме газетна стаття з історією, як великий художник пропив совість і позбавив маленьку сироту щастя дитинства!» — пригрозила вона.
Суддя відправила по непокірного присяжного власну автівку з робочим Іваном. Через 20 хвилин він уже сидів у залі. І — о диво — слухаючи душевну історію дівчинки та її майбутніх батьків, присяжний-художник розплакався.
«Я скосила погляд на повного пана, який сидів поряд справа. По його червоній набряклій щоці котилась одинока сльоза. Проникся моментом, нарешті», — згадує Жуковська.
Зрештою суд задовольнив заяву про усиновлення та навіть дозволив рішення до негайного виконання, щоб дитина встигла піти до школи з новим прізвищем.
Після засідання художник залишився на розмову з головою суду. Він визнав свою помилку: «Знаєте, мені соромно. Вибачте. Я щиро. Я вчинив як мудак. Ви мене могли б ще матом послати — і були б праві».
Цей випадок змінив не лише життя дівчинки, а й самого художника. Він перестав пропускати засідання, а згодом організував виставку «Очима судді», яку відвідала й Олександра Жуковська.
