«Афганська» війна, в пеклі якої побувало близько трьох тисяч мешканців області, більше сотні — повернулися звідти у цинкових домовинах, а двоє — пропали там безвісти, знову нагадала про себе. І не традиційними черговими спогадами виконавців колишнього «інтернаціонального» обов’язку, встановленням меморіального знака чи виданням Книги пам’яті. Цього разу йшлося про неймовірне. Упродовж останніх кількох тижнів багатьма мешканцями Рівенщини, в тому числі й «афганцями», жваво обговорювалась сенсаційна новина.
«Афганська» війна, в пеклі якої побувало близько трьох тисяч мешканців області, більше сотні — повернулися звідти у цинкових домовинах, а двоє — пропали там безвісти, знову нагадала про себе. І не традиційними черговими спогадами виконавців колишнього «інтернаціонального» обов’язку, встановленням меморіального знака чи виданням Книги пам’яті. Цього разу йшлося про неймовірне. Упродовж останніх кількох тижнів багатьма мешканцями Рівенщини, в тому числі й «афганцями», жваво обговорювалась сенсаційна новина. Що буцімто в одне з сіл Рівенського району повернувся додому живим 39-річний чоловік, ім’я якого вже 19 років увіковічнено на пам’ятнику на місцевому кладовищі, як загиблого в Демократичній Республіці Афганістан. І яку ж то зараз радість відчувають близькі й рідні «воскреслого»... Як з’ясувалося, насправді немає жодних реальних фактів за наведеними чутками. І аж ніяк не до втіхи зараз рідним загиблого «афганця» — їм лише зайвий раз роз’ятрили рану давньої непоправної втрати. — «Воскресіння» того чи іншого загиблого «афганця» обговорюють на Рівенщині чи не втретє. Навіть не знаю, хто і для чого час від часу поширює такі чутки, — говорить голова Рівенської міської Спілки ветеранів Афганістану Василь Стаднійчук. — Чи бажає видати бажане за дійсне, чи з якихось інших міркувань. Та у будь-якому випадку — це неприпустимо, оскільки чутки зрештою доходять до батьків і лише нагадують їм про тяжке горе. Зокрема, саме так закінчилася й остання історія. Щоб перевірити інформацію про повернення додому Сергія П., який загинув у 1986 році в Афганістані й був похований у селі Олексин, ми зв’язалися спершу з обласним військкоматом, а опісля вийшли й на батьків. « До нас також дійшли чутки про повернення сина, — згорьовано відповіли вони. — На жаль, такого не сталося...» Нові покоління «афганську» війну поволі забувають. Але для тих, хто у ній воював, для тих, хто їх чекав, для тих, хто не дочекався, «Афган» ніколи не закінчиться. І поки та війна з ними довічно, як видається, житиме й казка про щасливе повернення солдата додому, нехай і через кілька десятків років після його загибелі.
