Зараз 29-річний Володимир Сендзюк боронить країну в складі 95-ї десантно-штурмової бригади, яка діє на Куп’янському напрямку, стримуючи наступ російських військ в сторону Харкова. Він таки став снайпером. Але не відразу.
— Ми з товаришем пішли до військкомату на сьомий день повномасштабного вторгнення, щоб добровольцями піти на фронт. Пройшли медичну комісію, через три дні мені повідомили, що я потраплю в Нацгвардію, — розповів Володимир. — Вранці мене забрали до військової частини. Однак виявилося, що я їм не підійшов. Можливо тому, що до цього не служив та не мав ніякого військового фаху. Тож розчарований повернувся додому. Після того ще два рази ходив до військкомату — казали чекати. Минулого року, коли я був на роботі, то до мене зателефонували і я потрапив на військові навчання, які тривали місяць.
— Які риси характеру потрібно мати, щоб стати снайпером?
— Під час курсу молодого бійця мені сказали, що можу бути снайпером, бо, стріляючи по цілі, дуже спокійний. Адже стрільба — це адреналін, і кожна людина поводиться по-різному. І ось під час цих стрільб командири побачили у мені ці задатки холоднокровності. Бо на фронті ситуації бувають різні, і дуже важливо, щоб снайпер діяв, відкинувши емоції. Надмірна емоційність лише заважає.
— Які завдання в снайпера на фронті?
— По-перше, захищати українські позиції. Ми з напарником, який з автоматом, виходимо на завдання. Облаштовуємося поряд з нашими позиціями. Шукаємо спеціально таке місце, щоб була добра видимість, огляд місцевості. Якщо ж ми штурмуємо, то я висуваюся разом з нашими бійцями та роблю так, щоб ворог не міг підняти голову зі своїх окопів. Якщо швидко такого ворога не ліквідувати, то під час штурму може загинути багато українських бійців. Для мене найбільш проблематичним є зайти на позицію та вийти з неї. Адже ти пересуваєшся майже по голій місцевості і в цей час дуже вразливий.
От нещодавно я мав завдання ліквідувати ворожого снайпера, який дуже докучав моїм побратимам. Однак це — командна робота. Тобто на одного ворожого снайпера полюють дві-три пари наших. Коли я кажу про пари, то маю на увазі снайпера та напарника з автоматом. Кожен снайпер працює з напарником. Адже бувають такі ситуації, коли снайперською гвинтівкою нереально щось зробити. Бо зазвичай ми працюємо на доволі невеликих дистанціях — 70-150-400 метрів. Снайперська гвинтівка — вона велика, схожа на весло. Коли відбувається штурм твоїх позицій, то ворог може підійти так близько, що гвинтівкою легше вдарити окупанта, ніж у нього попасти. На таких коротких дистанціях потрібен напарник з автоматом, який своєю роботою відганяє ворогів. Загалом під час полювання на ворожого снайпера найважче — зрозуміти, де він ховається, та не виявити власну позицію. Але з нашими сучасними технологіями сховатися дуже важко.
Також по наших позиціях ворог постійно працює з артилерії, танків, мінометів та дронів. Уявіть, наскільки небезпечно під час обстрілу перебувати в полі, неподалік наших позицій. А ще під час обстрілу не завжди є можливість сховатися або змінити позицію. Якщо росіяни виявляють українського снайпера, то працюють по ньому усім. Повірте, що у них снарядів для цього вистачає. Окупанти можуть вдарити повним боєкомплектом реактивної системи залпового вогню «Град» лише по одному снайперу, якщо виявлять його позицію. Критимуть всім, чим тільки можна. Бо снайпер для росіян — це небезпечний ворог. Особливо, коли він зайняв вигідну позицію. Снайпер бачить усе, що відбувається на полі болі, та дуже деморалізує ворога під час штурму.
— У перші місяці війни були розмови про те, що російські військові дуже тупі...
— Найгірше, що може бути під час війни, це недооцінювати ворога. До ворога потрібно ставитися серйозно, бо недооцінка — це людські життя. Того розгільдяйства, яке було на перших порах, у росіян більше немає. Це хитрий і безжальний ворог, який завжди змінює тактику й швидко пристосовується до нових обставин. У них набагато більший ресурс не тільки у живій силі, але й артилерії та дронах.
— Нещодавно ти отримав нагороду. Розкажи про це…
— Це була відзнака міністра оборони за сумлінну службу. Скажу чесно, не знаю, за що конкретно мене нагородили. Мабуть, це сукупність факторів, бо успішно виконував багато завдань, вони були різні. Нагороди піднімають моральний дух солдата, але після того як її отримуєш, то ще деякий час сидиш і думаєш — за що? Однак, як каже мій побратим: «Хіба не було за що?». Якщо добре подумаєш, то справді пригадуєш за що. Якось була ситуація, коли ми заступали на нову позицію, проте нам не поставили завдання. Сказали, що там усе розкажуть. Однак як тільки ми дісталися на позицію, то почався її штурм, і виявилося, що багато наших побратимів поранено. Це все було вночі, під обстрілами. Без попередньої підготовки позицію довелося захищати нам. У той день нашій парі вдалося вразити близько десяти росіян. Стільки ж вбила і друга пара, яка заходила з нами.
— Кажуть, що росіяни просуваються на фронті завдяки так званим м’ясним штурмам...
— Ворог не шкодує своїх людей. У них у війську різний контингент. Наприклад, є ув’язнені. Їхнє життя росіяни узагалі не цінують. Я на власні очі бачив, як відбуваються «м’ясні штурми». Спочатку наші позиції обстрілюють з усього, що можна. Після цього приїздить ворожий БМП, на броні якого знаходиться 8–10 осіб. Тоді російська піхота швидко зістрибує з бронемашини, а їх в цей момент прикривають вогнем з танків та тієї ж артилерії. Під час першого штурму вся їхня піхота гине, проте через 20 хвилин усе повторюється. І так триває, аж поки наших захисників не видавлять з їхніх позицій. Повірте, що дуже важко українським захисникам відбивати такі постійні штурми, важко втриматися на позиції, закріпитися та окопатися. Адже, повторюсь, по наших позиціях стріляють з усього, з чого тільки можна.
— Як довго снайпер може перебувати на бойовому завданні?
— Залежить від завдання командира. Зазвичай добу, буває, що й до трьох діб. Колись у фільмах демонстрували, що снайпер лежить нерухомо замаскований на одному місці. Однак сучасна війна усе змінила, бо з’явилося дуже багато технологій для виявлення. Той самий дрон. Можна від нього втікати по полю, наче заєць. Адже він тебе виявив і хоче наздогнати. Був випадок, коли мій напарник поцілив у дрон, який летів на нас. Війна — це доволі динамічна річ. Тому доводиться постійно змінювати свою позицію. Деколи вогонь ворога буває настільки щільним, що немає можливості достатньо окопатися та замаскуватися. У нашій справі завжди краще бути нижче від поверхні землі, в якійсь ямці. Сімдесят метрів до ворога — це невелика відстань. Коли я попадаю у ціль, то чую крики ворога...
— З повідомлень Генштабу знаємо, що головний удар ворога зараз на Куп’янському напрямку. Наскільки у вас важка ситуація?
— Повідомлення про те, що Росія тут зібрала велику кількість живої сили та техніки, є правдивими. Ситуація важка, а ворог дуже сильно тисне. Однак український воїн просто так не залишає свої позиції. Важкі та кровопролитні бої йдуть за кожен метр нашої землі. Адже усі розуміють, що ми знаходимось у себе вдома. Тому тримаємося з усіх сил.
— Зараз говорять про скорочення іноземної допомоги. Наскільки це відчувається на фронті?
— Я не можу оцінювати такими великими критеріями, для цього є військове командування. Як снайпер я усім забезпечений. Однак те, що у Росії артилерія стріляє частіше, ніж у нас, то це факт. Потрібно, щоб і наша артилерія стріляла так само. Адже це дуже відчувається. Особливо при штурмі наших позицій.
— В тилу триває обговорення процесу мобілізації. Адже Генштаб визначив потребу в мобілізації ще 500 тисяч осіб.
— На мою думку, нова мобілізація потрібна. Вже більше року я знаходжуся у Збройних силах України. За цей час українська армія мала успіхи, але, на жаль, є й втрати. Є солдати, які уже загинули, багато поранених. Тому українській армії потрібна підтримка народу. Зі свого боку, скажу, що зараз я на фронті роблю все, що можливо й неможливо. Однак самостійно я нічого зробити не зможу. Потрібно, щоб поряд зі мною були ті, хто може мене прикрити. Для того, щоб боротися, потрібні сили. Якщо український народ буде весь об’єднаний, то у нас вистачить сил побороти ворога. Навіть такого сильного. Але якщо кожен буде боротися лише за своє, то нічого не вийде. Буде лише велике лихо. Тому звертаюсь до рівнян з проханням — йдіть до війська та підтримайте нашу боротьбу.
Спілкувався
Богдан СЛОНЕЦЬ.
