«Побачив по телевізору армаду, яка сунеться в сусідню область, — зрозумів: варіантів немає, треба йти».
За плечима в нього був досвід АТО — у 2014-му, у третій хвилі мобілізації, він служив мінометником у Мар’їнці. Тож коли у перші дні повномасштабної війни в 104-й окремій бригаді Сил ТрО ЗС України сформували мінометну батарею, Олександра одразу запросили приєднатися.
Відтоді він пройшов Торецьк, Запорізький напрямок, Куп’янськ і вже близько року служить на Сумщині. Каже, війна стала важчою, але цінності залишились ті самі:
«Найцінніше, що з’явилося на війні, — це справжні друзі, яким можна довірити життя. Побратим — це навіть ближче, ніж рідний брат».
Вдома на нього чекає дружина та вся родина. Дітей поки немає, але планують.
«Дружина щодня дзвонить, переживає, ходить до церкви, ставить свічки за всіх нас».
На фронті, крім людей, завжди є ті, хто ніби відчуває все серцем — коти й собаки.
«Вони бігають за нами на позиції, зустрічають і проводжають. Є й такі, що просто стоять поряд під час обстрілів».
Після війни «Топаз» мріє повернутися до сім’ї та улюбленої роботи електромонтером, зайнятися дачею, садити дерева і будувати щось для душі. А поки — служба і відповідальність. Його слова до чоловіків звучать без прикрас:
«Не бійтеся. Так, страшно. Але сидіти вдома — теж не варіант. Приєднуйтесь: навчимо, покажемо і будемо працювати разом для перемоги. Колектив у нас добрий і досвідчений».
104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”,
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” .
