Ціною власного життя

3958 0

Самогубство першого заступника начальника Володимирецького райвідділу міліції капітана Петра Бедика, який 1 липня удосвіта у власному службовому кабінеті застрелився, пустивши собі кулю у скроню з пістолета Макарова, досі викликає чимало запитань. В його рідних та близьких, у товаришів по службі та керівництва, в слідчих прокуратури. Між тим, мусимо констатувати: сталося те, що рано чи пізно мало статися. Смерть капітана оголила ті негативні явища в міліцейських структурах, про які досі здогадувались або ж знали напевно, та боялись говорити вголос. Те, що трапилось у Володимирці, завтра може повторитись. Система не терпить людей, які не погоджуються жити за її усталеними законами. Чесні й порядні або йдуть зі служби, або ж і з життя. Як зробив це капітан Бедик, не витерпівши самодурства, хамства та здирництва свого начальника.

Передсмертних записок Петро Бедик написав чотири: три на відривних листках перекидного календаря та одну — на вирваному аркуші з записника. Одну з записок самогубець сховав під сорочку і її знайшли лише в морзі. Вочевидь, капітан міліції побоювався, що його записки приховають. Адже в них він не лише попросив вибачення в міністра МВС, не лише запевнив, що любить свою дружину Світлану і 11-річну доньку, але й пояснив причини скоєного. А саме, звинуватив у своїй смерті начальника Володимирецького райвідділу міліції (до пред’явлення офіційного звинувачення вказувати прізвище не видається можливим — автор). Незважаючи на те, що в день смерті Петра Бедика начальник райвідділу міліції мав вийти з відпустки, до виконання своїх обов’язків він так і не приступив. Його відсторонили, за офіційною версією, в інтересах слідства. Тим часом володимирецькі міліціонери говорять про інше. На порозі райвідділу міліції я зустрів колишнього міліціонера п. Володимира, який розповів наступне: — Якби вийшов начальник на роботу, ми б самі з ним «розібралися» за те, що таку хорошу людину до смерті довів. Адже Петро був офіцер з великої літери, а цей... За півроку свого керівництва порозганяв всіх, кого не можна було підловити на п’янках, якихось махінаціях чи зловживаннях. Сім чоловік змушені були піти з міліції, й чи не найтолковіші, бо прослужили по 18 і більше років, свій район як п’ять пальців знали, могли відразу будь-який злочин розкрити. Та начальник іншої служби від кожного вимагав. Де хочеш візьми, а щомісяця здай йому тисячу гривень, йдеш у відпустку — ще стільки ж. Не можеш грішми, так привозь машину лісу чи діставай інший товар. Одне слово, «дістав» всіх своїми поборами, а також хамством. Мат-перемат, «козли-дебіли», ось і спробуй це день у день терпіти. А Петро був гордою людиною. Власне, саме на ньому робота райвідділу й трималася, показники в нас хороші у порівнянні з іншими райвідділами... Напередодні його смерті, в неділю, ми святкували день народження одного опера. Так Петро приніс подарунок, привітав, але одразу ж пішов. На прощання сказав мені, що працюватиме в райвідділі лише до другого числа, поки начальник з відпустки вийде, бо несила його більше терпіти, а змінити щось нереально. Я подумав, Петро й сам у відпустку збирається, а він ось як... Слова Володимира підтвердили і його колеги. Ось лише вони ще служать, і у формі, а тому у своїх словах більш обережні й лаконічні, бояться, щоб не сказати чогось зайвого. Натомість є у Володимирці люди, які вже нічого не бояться, бо спізнали найстрашніше, що може бути — поховали свою дитину. Михайло та Софія Бедики ще не отямилися від смерті Петра, найстаршого з трьох своїх дітей. Разом з тим, їхня розповідь доводить, що підстав накласти на себе руки у сина не бракувало: — Після дев’ятого класу Петя вступив до ПТУ на Луганщині вчитися на шахтаря. А після служби в армії у внутрішніх військах він змінив професію. Закінчив академію МВС, став офіцером. Спочатку у Володимирці працював, згодом у Рокитному, а потім знову повернувся сюди. І все в нього складалося нормально, в сім’ї повний лад, на службі його завжди хвалили, від мешканців селища жодних нарікань не було. Все змінилося десь півроку тому, коли у Петра з’явився новий начальник. Син не раз говорив, що чогось той на нього вз’ївся, і все дивувався, що на таку посаду могли призначити таку брутальну людину. Йому й хлопці неодноразово радили, щоб не терпів ті матюки, а взяв диктофон, записав потайки і передав обласному керівництву. Та він відмовлявся, казав — якось непорядно це. А ще ті гроші. Постійно начальник у них їх вимагав, то для одного, то для іншого. Востаннє збирав по 100 доларів, щоб комусь там завезти. Так що дуже вже їх той начальник притісняв. Але ж наш Петя завше такий сильний, спокійний і врівноважений, хіба ж він міг здатися, опустити руки. Ми ж ніколи за нього й не переживали, все більше за молодшого сина, бо він дільничним у віддалених селах. А Петро на місці, майже постійно на очах. І тут таке горе... Як повідомив прокурор Володимирецького району Олександр Вадзіцький, обставини та причини смерті Петра Бедика ще з’ясовуються: — Смерть міліціонера настала внаслідок самогубства — це однозначно, але питань ще багато. Необхідно дочекатися результатів біологічної, дактилоскопічної й трасологічної експертиз. Крім того, у своїх чотирьох передсмертних записках Бедик звинуватив конкретних осіб. Отож якщо їхню вину буде доведено, ми порушуватимемо кримінальну справу за частиною другою статті 120 ККУ, трактується вона як доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винуватого. До 10 липня прокуратура має визначитися: є підстави для порушення такої кримінальної справи чи ні. Наступного дня Петру мало виповнитися 34 роки. Від себе можу додати хіба те, що за два місяці своєї роботи прокурором району з Петром Бедиком я по роботі зустрічався дуже часто, і завжди між нами були взаєморозуміння і взаємоповага. Петро Бедик був людиною відповідальною і професіоналом у своїй справі. Водночас він високо цінував почуття власної гідності, був гордим, думаю, саме ці почуття спонукали його зважитися на такий крок. Адже він застрелився, як колись стрілялися благородні й горді офіцери царської армії, коли їх піддавали незаслуженим образам чи заплямували честь їхнього мундира.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також