«До весілля домовлялися не тримати вдома тільки змій»
Сергій Жигалюк за фахом біолог. Працює заступником директора Інституту епізоотології Української академії аграрних наук. Любов до тварин успадкував від мами. Вона — вчитель біології у школі в Демидівці. Разом з батьком Сергія, який тут же навчав географії, створили, напевне, найбільший в державі шкільний музей природи, в якому 4,5 тисячі експонатів тварин. Захоплення з дитинства біологією визначило життєвий шлях Сергія і познайомило з майбутньою дружиною. Адже обоє отримували фах біолога в Київському національному університеті ім. Шевченка. Приїхавши до Рівного, дружина влаштувалася працювати в лабораторію обласної лікарні, а Сергій — в інститут. Хоч у Марини ігуани приємних асоціацій не викликають (жінка більше любить теплокровних тварин), але вона не протестує проти захоплення чоловіка.
— До одруження ми з Мариною домовлялися тільки, що не триматимемо вдома змій, — пояснює Сергій. — Про ігуан мова не йшла. А я тварин тримав удома з дитинства. Батьки навіть спеціально вольєр великий мені зробили. То в ньому навіть якийсь період жив лелека. А вже коли одружився, у нас із Мариною в домі жили сови, сойки, дятли, якісь звірі. Давно я мріяв і про ігуан. Але раніше вони були дуже дорогі — від 200 до 1000 доларів, тож купити не було можливості.
Цезар не любить… чоловічих вусів
Цезар у квартиру Жигалюків потрапив сім років тому від працівників Рівненського зоопарку, які створювали колекцію тварин у зоологічному куточку міста і тримали деяких з них у себе вдома. Це була рахітична тварина, на виживання якої ніхто не сподівався. Тож і презентували Цезаря Сергію, бо він працював у ветеринарному закладі. Сергієва турбота про ігуану дала результат: раніше нещасний і горбатий плазун перетворився на показного самця із задатками вождя. Єдине, що впадає у вічі, це відсутність у нього шматка хвоста.
— Якось із зоопарку мене попросили взяти самку, щоб Цезар її запліднив, — розповідає Сергій. — Це й стало причиною нещастя. Цезар прокусив їй голову, а вона відкусила йому шматок хвоста. Врятувати самку не вдалося.
Втім, три роки тому в оселі Жигалюків з’явилася нова самка. Вона теж відставала у розвитку, тож її Сергію подарував знайомий з Тернополя. Щоб трагедії не повторилося, тварин тримають в окремих клітках. У більшій, з електричною лампочкою, живе величний Цезар, а в меншій — невеличка самка, яку назвали Сарою. Сара не має кусального рефлексу. Тож її спокійнісінько можна брати на руки. А ось до Цезаря, який важить 5 кг, господар одягає спеціальні шкіряні рукавички.
— Такого крупного самця, як Цезар, у нашій області немає, — пояснює він. — У Тернополі раніше був подібний, але він загинув. Наш Цезар — бойовий, не такий, як тернопільський. Той був мирний, любив біля господаря на дивані лежати й дивитися телевізор. А наш може і подряпати, і хвостом вдарити, і вкусити. Колись у Києві, до речі, був випадок, коли ігуана вбила свого господаря, прокусивши сонну артерію. Тож із Цезарем потрібно бути обережним. Хоч має й невеликі зуби — 45 мм, але, як крокодил, робить різкий рух, чіпляється ними у жертву і шматує її. Тож якщо зубами за палець вхопить, може й відкусити. Не любить він волохатих тварин, на вуса чоловічі реагує з агресією. Раніше чужа людина не могла біля нього посидіти, бо він кидався на стінки клітки.
Але Настю сусідство з Цезарем не лякає. Дівчинка охоче з ним фотографується і розповідає, що навіть якщо самця випустити з клітки, він обов’язково повернеться на своє місце. Щоправда, може за період прогулянки нашкодити: пообривати штори на вікнах, поламати вазони. Тому Сара в порівнянні з ним — ангел. Поклади її на радіаторі опалення і вона ввесь день так на ньому й пролежить.
Чорний колір — ознака сердитості
Ігуан тримати вдома неклопітно, — вважає Сергій. Раз у два тижні їм потрібно міняти підстилку, зрідка купати, давати їсти раз у два дні або щодня. Основний раціон тварин — капуста. Втім, люблять вони і тваринну їжу: варені яйця, м’ясо, сире серце. Ними ігуан частують раз у тиждень. З особливих рослинних вподобань у Цезаря — кавуни, а у Сари — яблука.
— Ще Цезар страшенно любить м’ясо, — розповідає господар. — Його бере з рук ніжно-ніжно, не так, як капусту. Але після вживання м’яса стає агресивним. А коли сердиться, міняє колір шкіри на чорний. Чорніє, і коли йому холодно. Бажання спарюватися висловлює помаранчевим кольором. А зелене забарвлення шкіри є свідченням того, що самець задоволений. Взагалі, ігуани часто міняють колір шкіри, щоправда, роблять це не так швидко, як хамелеони. Ще ігуани — дуже розумні істоти. Так, Цезар, приміром, вміє опускати лампу у своїй клітці. Спирається на неї лапами і, коли опуститься до необхідної йому висоти, лягає під неї грітися. Адже ігуани люблять тепло. Тож вдень у його клітці повинна бути температура плюс 30. Вночі можна менше — плюс 18. Тому лампу на ніч йому виключаємо. Сара ж уже звикла до холоду і живе без лампи.
Ігуани дуже милі?
Дружина Сергія Марина через агресивність ігуан не вважає їх домашніми тваринами. Каже, що на них добре дивитися здалеку, і не підпускає близько до кліток меншу доньку, однорічну Маргариту. А ось Сергій каже, що ігуани — дуже милі, якщо тільки з ними правильно поводитися. Тим паче, що, на відміну від інших домашніх тварин, їх не потрібно вигулювати, через відсутність в ігуан потових залоз від них немає ніякого запаху і вони дуже тихі. Жодних звуків тварини не подають. Спілкуються виключно з допомогою сигналів: кивання головою, зміни кольору шкіри тощо. Ще, оскільки в ігуан немає шерсті, від них не може бути алергії.
— У Рівному, наскільки я знаю, лише ще одна людина тримає ігуан, — говорить Сергій. — Але іншої породи. Їх називають василісками і вони мають менший розмір. Саме цих ігуан я б і радив тримати вдома.
Літо серед зими
Сергій Жигалюк має чималу колекцію комах, серед яких чимало рідкісних. Скажімо, лише метеликів у ній до 1000. А ще господар колекції метеликів вирощує. Збирає гусінь, а потім створює для неї такі температурні умови, щоб метелики з коконів вийшли взимку. Тож по квартирі Жигалюків, незважаючи на холод за вікном, щозими літають метелики.
Заробив на хом’яку
Колись в оселі Жигалюків жив хом’як, якого господар підібрав на полі. Він умів робити сальто і охоче демонстрував своє вміння при глядачах. Коли ж хом’як розтовстів і став важити 1 кілограм, приніс прибуток закладу свого господаря. Сергій Жигалюк переселив хом’яка у свій робочий кабінет інституту. А на той момент у закладі працювала бригада, яка ремонтувала систему комунікацій інституту. Коли Сергій розповів ремонтникам про вагу свого хом’яка, ті не повірили і побилися з ним об заклад на 500 гривень, що такого не може бути. Втім, Сергій їм показав свого кабінетного товстуна, в результаті заробив деталь для інституту на обумовлену суму.
