Острожанин став успішним фотографом і мандрівником, відвідавши 113 країн

2436 0

Ми у соцмережах:

Острожанин став успішним фотографом і мандрівником, відвідавши 113 країн

Назарій Зеленчук змалку цікавився історією. Зростаючи в Острозі, він вирішив не втікати, як більшість, до великого міста, а вступити до Острозької академії. Але життя склалося так, що він таки виїхав з Острога — відвідав 113 країн світу, здійснив кілька навколосвітніх подорожей та бачив усе те, про що в дитинстві розповідали підручники з історії. Зараз Назарій — успішний фотограф. У його портфоліо — близько пів мільйона фотознімків, а ще більше — спогадів про різноманітні пригоди.

— Відомо, що історія твоїх мандрів розпочалася під час навчання в університеті, де ти потрапив на міжнародну обмінну програму.

— Одного дня я дізнався про обмінну програму в Канаді, втім, спершу був скептично налаштований, сумнівався, чи подавати заявку. Ставши учасником цієї програми та побачивши життя за межами країни, я зрозумів, що хочу повертатися до цих вражень знову і знову. Мені дуже хотілося знову кудись поїхати, побачити і відчути щось нове. Не марнуючи часу, я подав заявку на програму Work & Travel USA і вже наступного року вирушив до Америки.

— Свої подорожі ти поєднував з роботою. Що це була за робота, і як ти її отримав?

— Під час канадської програми я захопився фотографією. У мене з’явилась цифрова фотокамера — «мильниця». В Канаді тоді була чудова осіння погода, тож я почав робити свої перші знімки. Мені це так припало до душі, що я камери майже не випускав із рук. Повернувшись в Україну, я фотографував усе, що тільки можна було, навіть взяв участь у двох студентських виставках в академії. Пізніше у мене з’явилась краща техніка.
Коли я перейшов з «мильниці» на напівпрофесійні камери, то вчився фотографувати друзів, студентів. Потім мені запропонували зробити фотосесію весілля, яка виявилась успішною.

Я закінчив університет, але робота де-небудь в архіві мене не дуже приваблювала. Захоплюючись фотозйомкою, я почав шукати можливості для роботи за кордоном, бо хотів поєднувати те, що найбільше подобалось: фотомистецтво і подорожі. Зрештою, я знайшов таку можливість — це була робота у круїзній компанії, яка почалася з фотоколеджу в Мексиці. В нас була двотижнева підготовка, під час якої ми мали серію тренінгів. На завершення до нас прибули моделі з місцевого агентства, на яких ми змогли закріпити свій досвід фотографування. Це було потрібно, щоб надалі фотографувати туристів, які подорожували морем. У подальшому я відвідував десятки тренінгів та обмінювався досвідом із колегами-фотографами з різних куточків світу. Під час роботи на американську фотокомпанію я мав можливість отримувати неоціненний досвід від представників Британського інституту професійних фотографів, і, власне, експрезидента цієї інституції. Найбільше я працював у жанрах портрета, репортажу та пейзажу, трохи менше — вулична, нічна, рекламна, весільна фотографія.

— Після відвідин 113 країн світу тобі точно є що пригадати. Поділишся якимись особливими історіями?

— Раніше я неодноразово розповідав про свої відвідини Папуа Нової Гвінеї. Справа в тому, що мешканці дуже багатьох тихоокеанських островів зберегли традиції вживання наркотичних рослин: фруктів, грибів, коренів тощо. Я пам’ятаю, як на острові Фіджі мене пригощали місцевою «кавою». Це не кава у класичному її розумінні. Це напій, в основі якого був корінь полінезійського перцю, який перетирають ногами у спеціальній дерев’яній посудині. Це був своєрідний welcome-drink, яким пригощали кожного гостя в будинку. Кава вважається безалкогольним, але психоактивним напоєм. На острові Папуа Нова Гвінея я бачив таку картину: йде мені назустріч один місцевий, у нього з’являється широка усмішка… І я розумію, що всі його зуби замальовані в червоний колір. Спершу я вирішив, що це кров, але потім згадав, що мешканці острова вживають наркотичний фрукт, від якого ротова порожнина набуває червоного кольору. Дехто вважає, що там досі існують традиції канібалізму, а дехто стверджує, що їх не практикують уже понад 100 років. Знаючи цей факт, я на острові досить некомфортно почувався (сміється).

Говорячи про життя на морі, ніколи не забуду, як у далекому 2012 році на борту мого першого круїзного лайнера мені довелось пережити нищівний ураган «Сенді». Шторм завдав шкоди у близько 70 мільярдів доларів США і спричинив загибель великої кількості людей у восьми країнах, від Карибів до Канади. В той час я був на борту відносно невеликого корабля, і нашому капітану довелося змінити курс, аби втекти від епіцентру урагану. Тим не менше, ми деякий час перебували на «хвості» від урагану, і хвилі досягали сьомої палуби корабля. Це висота орієнтовно п’ятиповерхового будинку. Вода подекуди потрапляла всередину, багато людей переживали морську хворобу. У мене в студії люди буквально падали. Так, одного разу людина впала, пошкодила мій фон і фотоосвітлення. Все було досить так екстремально.

Іншим захоплюючим моментом був візит до Перл-Харбору — закритої військової бази США, а також можливість побувати на легендарному військовому кораблі флоту США «USS Missouri». Це останній і найбільш відомий броненосець в історії флоту США, який брав участь у трьох війнах і служив більше 50 років. На ньому було підписано остаточну капітуляцію Японії в Другій світовій війні 2 вересня 1945 року. Мені як історику було дуже цікаво оглянути його ззовні та побувати в каютах, бойових відсіках, потримати руку на спуску бойових снарядів. Це досвід, якого ніколи не отримаєш на уроці історії.

— Вивчення історії в університеті було тобі корисним під час подорожей?

— Так, звичайно. По-перше, сам факт наявності вищої освіти дав мені можливість брати участь у міжнародних програмах і подорожувати. Знання з історії мені стали корисними, коли я відвідував руїни цивілізації майя, коли піднімався на Акрополіс в Афінах, коли бував у містах-руїнах, про які ми колись вчили ще на шкільних уроках чи лекціях в Острозькій академії. Я відвідав чимало історичних місць, віднесених до переліку Юнеско, тож знання історика дали мені краще усвідомити те, що я перед собою бачу.

— За ті 13 років, що ти був у мандрах, скільки часу провів вдома?

— Моя родина звикла, що я постійно подорожую, ще відтоді як потрапив на американську програму. Тоді вони ще трохи хвилювались, бо я був досить юний і не мав досвіду. Згодом, після кількох моїх поїздок, вони заспокоїлись і побачили, що я достатньо самостійний і не пропаду. У мене не раз виникала думка залишитись у якійсь конкретній країні або ж повернутися в Україну. Але якось до цього не доходило, аж поки не почалася коронавірусна криза. Лише коли ця інфекція поширилася Азією, я повернувся в Україну на тривалий час після довгих шести років плавання по всьому світу. Я здійснив дві навколосвітні подорожі й нарешті залишився вдома довше, ніж зазвичай.

— Підкажи нашим читачам, на що потрібно зважати, готуючись до мандрівок.

— По-перше, треба дуже добре вивчити геолокацію і знати хоча б у загальних рисах менталітет людей тієї місцевості, куди вирушаєш. Також важливо пам’ятати, що не всі володіють англійською мовою. Наприклад, в країнах Азії в мене часто траплялися випадки, коли я хотів повернутися на свою базу на таксі, а таксист узагалі не міг зрозуміти, про що йдеться. Раджу перед поїздкою вивчити конкретні точки, до яких потрібно буде дістатися.

По-друге, потрібно завжди бути обережним і подорожувати в парі чи компанії. Бо навіть подорожуючи в парі, можна втрапити у халепу. Я знаю про випадки, коли пару дівчат під час подорожі Бразилією отруїв бармен. Чув також історії, коли в центрі міста десь у Південній Америці на людей нападали та зривали з рук годинники, коштовності. І не лише в Південній Америці, а й в європейських містах: Лісабоні, Барселоні, також у країнах Азії та Африки (приміром, Кейптаун). Часом туристи поверталися на корабель з побоями чи шрамами на шиї, бо з них зривали прикраси на вулиці.

Третє — треба зважати, що для туристів ціни на товари та послуги збільшують у рази. Треба бути в курсі реальної цінової політики й не вестися на перший-ліпший продукт чи послугу. Так часто буває з таксі чи екскурсіями. Не завадить і торгуватися.

— Чим плануєш займатися далі, можливо, розпочнеш власну фотосправу?

— У мене зараз у голові кружляє кілька варіантів. Перший — це знову повернутися на море і продовжити кар’єру фотографа там. Другий варіант — осісти в Україні і продовжити займатися фотозйомкою. Також можна реалізовувати свій досвід у сфері туризму і продаж.

— Що б ти побажав нашим читачам?

— Насамперед — ніколи не сумніватися у своїх можливостях, завжди пробувати втілити свої мрії у життя, роблячи конкретні кроки. Ви точно нічого не втратите, а якщо і втратите, то воно буде того варте. Це краще, ніж потім усе життя шкодувати про невикористані можливості.

Дарія БОРИСОВИЧ.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також