З нагоди Всесвітнього дня води 22 березня у Національному університеті водного господарства та природокористування науковці на засіданні круглого столу обговорювали вже наболілі проблеми стану річок та підземних вод Рівенської області, якості питної води, недоліки системи водопостачання.
Науковці радіють — Рівенщина не має суттєвих проблем із питною водою. Вода подається стабільно, запас підземних вод значний, а люди п’ють чисту артезіанську воду. І це притому, що в Україні 2/3 населення вживають річкову воду — з Дніпра. Україна перебуває на одному з останніх місць серед країн Європи щодо забезпечення водними ресурсами. Звичайно, добре, що рівняни живуть у поліській зоні, де питної води достатньо. А от варто поїхати, скажімо, у Вінницю і далі на південь і схід — стає очевидно, що там прісної чистої води вже практично немає. — З обласних центрів добру питну воду мають Рівне, Луцьк, Хмельницький, Полтава, Тернопіль, Суми і Чернігів. Всі інші області п’ють річкову воду. А річкову воду нашими первинними технологіями неможливо нормально очистити. Очисні споруди застаріли і нездатні виконувати свої функції. На щастя, у Рівному таких проблем немає. Люди п’ють стовідсоткову артезіанську воду, — запевнив директор «Рівнеоблводоканалу» Володимир Хомко, який взяв участь у конференції. — Та й із запасами питної води у Рівному все в порядку — на водопостачання є 110 свердловин, а працюють лише 70. У більшій кількості просто немає потреби. Більше того, за сім останніх років споживання води містом із 140 кубічних метрів знизилось до 75 тисяч. Однак і тут не обійшлося без ложки дьогтю. Рівенських експертів непокоять втрати води. Директор «Рівнеоблводоканалу» скаржиться, що цій проблемі не приділяють необхідної уваги. — В Україні немає водоканалу, який би втрачав менше 45% води, — каже пан Хомко. — Є міста, які втрачають до 80% води. В Німеччині є міста, де втрата води сягає 10-11%. На жаль, в Україні та нашій області в радянські часи системи водопостачання проклали сталевими трубами. Вони служать максимум 35 років. А прокладали їх у 70-і роки. Ще однією гострою темою обговорення стала відома своїм жахливим станом річка Устя. Річка, яка колись була чистою, живою, сьогодні «заслужила» останній, 5-й клас забруднення. Однією з причин цього є несанкціоновані викиди. А оскільки об’єм води постійно зменшується, а концентрація шкідливих речовин у річці збільшується, і все живе в Усті гине. — Ми нарахували 20 труб, які ідуть невідомо звідки і щось скидають у річку, — говорить доктор наук Володимир Клименко. — Ми навіть пропонували закрити ці труби і подивитись, хто прийде їх перевірити. З іншого боку, річка не може бути якісною в бетонних плитах, оскільки через бетон, вона втрачає свою очисну здатність. Сьогодні розробляються проекти, щоб відновити Устю і зробити її привабливою за європейським типом, невеличким оазисом культури у нашому місті. Науковець додав, що забруднена Устя має й позитивні моменти. — А взагалі, ми дуже цінуємо, що Устя 5-го класу, — каже пан Клименко. — Тут можна проводити дуже цікаві дослідження. Ми тут знаходимо все, чого не можемо знайти в інших річках. Це наша лабораторія, полігон. Замість того, щоб щось моделювати, ми маємо під рукою об’єкт, який для нас є надзвичайно цікавим. За останні роки ситуація трохи покращилась на Усті. Треба об’єднувати зусилля нашого університету, але необхідні й затрати. Ректор НУВГП Василь Гурин впевнений, що поки не буде господаря на річці, справи з Устею не покращаться. Адже сьогодні ніхто навіть достеменно не знає, що відбувається з річками. — Ми підготували комплекс нормативних актів під назвою «Догляд за річками», — розповів пан ректор. — Потрібно розбити всю річкову мережу на річкові дільниці. Визначити 10-12 тис. оглядачів, які б постійно, не менше 4-х разів на рік, оглядали ці річки і вели спостереження. Це дасть можливість контролювати ситуацію.
