Те, що баскетбол є одним з найпопулярніших видів спорту в Рівному, факт, який навряд чи можна піддавати сумніву. Проте баскетболоманія торкнулася у нас у місті не лише хлопчаків, які масово йдуть на секцію, встановлюють спеціальні щити у дворах, відвідують ігри «Пульсара». Ось вже сім років, як у ЗОШ №28 діє баскетбольний клуб «Сузір’я», який є єдиним в обласному центрі осередком жіночого, а точніше, дівчачого баскетболу. Нині у «Сузір’ї» займається близько півсотні школярок, причому кількість бажаючих постійно зростає.
Те, що баскетбол є одним з найпопулярніших видів спорту в Рівному, факт, який навряд чи можна піддавати сумніву. Проте баскетболоманія торкнулася у нас у місті не лише хлопчаків, які масово йдуть на секцію, встановлюють спеціальні щити у дворах, відвідують ігри «Пульсара». Ось вже сім років, як у ЗОШ №28 діє баскетбольний клуб «Сузір’я», який є єдиним в обласному центрі осередком жіночого, а точніше, дівчачого баскетболу. Нині у «Сузір’ї» займається близько півсотні школярок, причому кількість бажаючих постійно зростає. — З дівчатами працювати значно тяжче, ніж з хлопцями, — розповідає головний тренер БК «Сузір’я» Валерій Жартун. — Просто сказати, показати, цього мало. До кожної спортсменки потрібно шукати свій підхід. З дівчатами потрібно багато розмовляти, вони люблять, коли з ними розмовляють, причому не обов’язково про баскетбол. — Як виникла думка створити у Рівному жіночий баскетбольний клуб? — Усе розпочалося у 1997 році. Тоді я готував шкільну команду до міських змагань. Виступили ми на цих змаганнях вдало, от тоді й виникла думка, чому б не спробувати розвивати цю справу далі. До тієї першої команди увійшли спортсменки 1985-1986 р.н. Згодом ми почали залучати дівчат з інших шкіл. Разом з тим провели ремонт спортзалу, зареєстрували клуб, почалися щоденні тренування. — Як дирекція ЗОШ №28 поставилася до такої ініціативи? — Директора школи Івана Віднічука ця справа зацікавила, він почав відвідувати наші змагання, усіляко підтримувати нас, саме він і став президентом клубу. — Чого вдалося «Сузір’ю» досягнути за ці сім років? — Головний успіх у тому, що ми розвиваємося, кількість бажаючих займатися постійно зростає, вдалося залучити до роботи в клубі ще двох тренерів. Якщо ж говорити безпосередньо про спортивні успіхи, то тут головне досягнення — минулорічний виграш командою 1990-1991 р.н. першості України, небагато наших юнацьких команд можуть похвалитися подібними результатами. Щодо нинішнього року, то дві наші команди (1990 р.н. та 1991-1992 р.н.) змагаються у Всеукраїнській юнацькій баскетбольній лізі. Старші дівчата у своїй групі серед 16 команд — четверті, молодші серед восьми команд — треті. Крім того, протягом цього року ми взяли участь у чотирьох міжнародних турнірах — в Одесі, Євпаторії, Гродно та Луцьку. — Велика кількість змагань вимагає немалих коштів, як вирішуєте це питання? — У міському бюджеті для нашого клубу на цей рік було передбачено 8 тисяч гривень. Певну допомогу отримуємо від міськвідділу у справах сім’ї та молоді. Основний же фінансовий тягар лежить на батьках. Вони з розуміннях і навіть із зацікавленістю ставляться до заняття своїх дітей баскетболом. — Чи не було б простіше і корисніше для розвитку дівчачого баскетболу створити відділення при спортшколі? — З одного боку — так. Але з іншого, у нас при ЗОШ №28 вже є своя система роботи. Якщо ж буде створене відділення при спортшколі, то багато що доведеться розпочинати спочатку. Зараз ми незалежні, нам не потрібно ні під кого підлаштовуватись. В області є чимало відділень дівчачого баскетболу — в Рокитному, Сарнах, Костополі, Дубні, Здолбунові. З усіма ними ми намагаємося підтримувати контакти, поки що найкраще виходить співпрацювати зі здолбунівською ДЮСШ. — Чи є зацікавленість до ваших дівчат з боку спортшкіл з інших, більш баскетбольних, міст? — Інтерес є. Київський інтернат декого запрошував, але ми проти. Умови занять у нас не гірші, а віддати гравця до інтернату — це розпрощатися з ним назавжди. — Але ж спортсмен повинен розвиватися, з часом виходити на дорослий рівень, про створення дорослого «Сузір’я» не думаєте? — Звісно хотілося б до цього прийти, виховати таку кількість спортсменок, щоб можна було створити команду першої ліги. Хоча й з тими вихованками, які вже є, думаю, ми б могли гідно там виступати, адже в першій лізі половина команд складена з учениць 10-11 класу. Але ж де взяти фінанси? Дівчата, які вже навчаються в інституті, навряд чи будуть їздити на змагання за рахунок батьків. Отож з першою лігою щонайменше рік доведеться зачекати.
