Мабуть, більше нічий «фейс» так часто не прикрашає сторінки популярних газет та журналів, нічий голос так не будить водіїв у ранішніх маршрутках, як Валерії. Співачка з провінційного Аткарська знову повернулася на вершину шоу-бізового Олімпу, примусивши домогосподарок поливати брудом колишнього чоловіка Олександра Шульгіна та радіти з її тріумфального повернення. Цього тижня рівняни мали змогу наочно переконатися, чи було це повернення справді тріумфальним.
Концерт у Рівному був уже двадцять п’ятим у турі «Країна кохання», який об’єднав двадцять сім українських міст. Можна собі уявити, як стомлюються музиканти та яке в них бажання викладатися, коли позаду декілька десятків виступів. Тут вже аби швидше відіграти — і в гарячу ванну з пляшкою шампанського. Погано в цій ситуації те, що глядач енергетику, або її відсутність, відчуває. А тому перед наступним концертом цього виконавця добряче подумає, чи варто йому знову витрачати гроші. Власне, не можна сказати, що рівенський виступ був вже занадто млявим і нецікавим — серед публіки (чоловіків з серйозними обличчями та жінок у норкових шубках) було багато людей, які і пританцьовували, і підспівували. Але горе тим, хто восени бачив живого Меладзе чи Розенбаума або колись ходив на Бутусова чи Кузьміна. Аллочка Перфільєва, в народі Валерія, тут відверто програє. Певне, мають рацію люди, котрі казали, що колись романтична, неповторна, ніжна Валерія тепер стала занадто примітивною, «маскультовою». І назва альбому — простіше не буває, й історія кохання з чоловіком-продюсером Пригожиним занадто показова і т.д. На самому концерті глядач якось про це не думав — він жадав «хітів» про «метелицу», «ригу-москву», «часики» тощо. А Валерія, одягнута в традиційну чорну в білих плямах спідницю, а потім — у вечірню сукню, розпочала із пісні до старенького фільму «Вам і не снилося» і продовжила піснями з нового альбому. Очевидно, це нікого не вразило, і лише на відомих композиціях зал почав оживати. Після невеличкої перерви, коли співачка перевдягалася, а барабанщик виробляв неймовірне соло, зазвучали пісні із попереднього модного альбому «Глаза цвета неба», а завершився півторагодинний концерт не менш модним реміксом на «Часики». До честі гастролерки, більшість пісень виконувалися «вживу», причому, під супровід «живих» музикантів, хоча іноді це пісні псувало — знайомі всім танцювальні «шлягери» абсолютно не звучали в концертному варіанті, тут доречніше було використати мінусову фонограму. Не буду стверджувати, що публіка була розчарованою, хтось від’їжджав своїм «мерсом» під музику тієї ж Валерії, а хтось, миттєво все забувши, намагався встигнути подивитись серію якогось серіалу.
