Русичі на човнах підкорили Басів Кут і фестивалили в «Оствиці» (ФОТО/ ВІДЕО)

1635 0

Ми у соцмережах:

Русичі на човнах підкорили Басів Кут і фестивалили в «Оствиці» (ФОТО/ ВІДЕО)

Справжнім русичам і варягам дощ і навіть буря не ставали на заваді на шляху до відкриття нових земель. І їхнім нащадкам, очевидно, теж. Саме з ними та древніми слов’янами асоціюються учасники фестивалю, які з’їхалися сьогодні в городище «Оствиця», парк історичної реконструкції на березі Басового Кута. Тож Фестиваль прадавніх човнів, який вперше проходить в Рівному, таки стартував, попри зливу, холод і дощ.

 Мужні, загорілі чоловіки з бородами та сережками у вухах, жінки у вигадливо зав’язаних головних уборах та полотняних й шерстяних убраннях відтворюють українську історію, яка сягає набагато древніших часів, аніж період оселедців, люльок, вишиванок, шабель та шароварів.

На запливи вийшло 7 човнів: два дракари, одна лодь, довбанки, рибальські човни. Останнім від берега відчалює вже знаменитий «Гунгнір». На ньому серед чоловіків і киянка з клубу реконструкторів «Яртур» Оксана Волохіна, яка пливтиме на такому човні уперше. На ній просто неймовірно розкішний наряд.

-          Це костюм періоду Х-го віку, подібний до тих, які колись носили на Чернігівщині заможні дівчата, - розповіла п.Оксана. - Тут є хутро, бязь, кресало, шовкова сумочка і невеликий ніж. У кожної дівчини на той час мав висіти такий на поясі: для приготування їжі і щось помайструвати. Була також нижня рубаха, оторочена шовком, потім більш утеплена шерстяна, а також плащ з лисячим хутром.  

Човни рушили, а на березі воїнів, як годиться, проводжають їхні кохані або ж «дружини».

В дерев’яному накритті на лавах сидять майстрині Гертруда і Тетяна з клубу «Берсерк» з Чернівців:

-          Ми плетемо дьорганку. Це техніка, яку могли засвоїти і наймолодші. Це мотузка, яка може бути декоративним елементом для тих, хто носить довгі коси, або ж кріпити ніж до пояса.

Поряд пряде вовну Леся:

-          Цю вовну я пофарбувала у блакитний колір з допомогою повністю натурального барвника – рослини вайда, яка досить добре росте в наших місцях. Польською має вона назву урзет. Це справжня вовна з овець, з якої я відбирала більш довгі пасма, тому що з них нитка виходить більш якісно. Потім дві нитки пряду докупи. З такої спряденої нитки можна буде зіткати пояс чи інший елемент одягу.

Також Леся займається виготовленням бусин зі скла. Як тільки вона винесла свої дивовижні бусини і висипала в миску з полотняного мішечка – дівчата кинулися їх перебирати. Бо це справді неймовірна краса і дивовижа.

-          Вартість однієї такої бусини – 30 гривень, – каже Леся. – Адже сировину – різнокольорове скло замовляємо з Німеччини та Америки, рідко використовуємо українське, оскільки воно не зовсім придатне, щоб виливати з нього прикраси. Є, звісно, й дорожчі бусини – все залежить від їхньої величини та форми, наскільки складно було їх виготовляти. Наприклад, є бусини зі справжньою срібною фольгою всередині. Виготовляємо зі скла також шашки та підвісні ґудзики. Колись скляні прикраси цінувалися як гроші. Ними можна було розраховуватися. У захороненнях їх частенько знаходили в гаманцях заможних купців.

Лишень уявіть собі, скільки коштуватиме таке моністо, якщо порахувати, скільки в ньому бусин і яка їх мінімальна вартість!

Неподалік дівчат чоловіча зона: тут облаштували щось на кшталт зброярні. Мечі, щити, кольчуги, шоломи та інше. Кожен обладунок має свого господаря. Вага шолома така, що як ненароком вронити його на ногу, то можна відбити пальці. Більшість виготовив власними руками коваль  Валентин Козлов з клубу реконструкції «Рарог» Нової Каховки, що на Херсонщині. Він стверджує:

-          Насправді на період ІХ – ХІ століття тільки у заможних та у вікінгів були такі шоломи. Бо не кожен міг їх собі дозволити виготовити на замовлення. У звичайної варти, русичів, вони навряд чи були. І зараз це безкінечно дороге задоволення. При їх виготовленні я користувався зразками археологічних знахідок. Бо в письмових згадках ніхто не писав такий-то шолом, а просто - шолом.

Озброїлися – і воювати. І між собою, і військо проти війська. До речі, серед воїнів була і тендітна дівчина Крістіна Дзюба. Таке хобі дівчина має вже давно, до клубу реконструкції входить з 2016 року. У поєдинках бере участь неодноразово, для цього тренується. На запитання, чи не проти її друга половинка, каже, що це у них «сімейний підряд» і на фестиваль вони приїхали вдвох.

Приїхати вдвох на фестиваль за далекого півдня і пережити дощову ніч – не проблема. А от з двома маленькими дітьми – вже випробування, а таке сімейство було. Проте організатори та й самі учасники добряче підготувалися. Навіть намети у них мають вигляд автентичних. Низ застелили соломою. Кажуть вночі не змокли.

Поки воїни захищають свої володіння, господині – чарують на кухні. Готують для них та інших учасників духмяний чай з мелісою та чебрецем, курячий бульйон, пампухи з часником. Все – на двох спеціальних глиняних печах.

Господиня з Рівного Олена Будня:

-          Колись пироги і дечки намазували пір’ям гуски, бо воно цупке і пір’їни довші, ніж в курки. В якості намазки використовували олію або смалець. Пироги в глиняній печі, якщо добре розжарена, печуться дуже швидко – 7 – 10 хвилин.

А ще на фестивалі Максим на прізвисько Бортник варив справжній мед (ні, не той, що бджоли виготовили і який ми у чай додаємо).  

-           Це медове вино, мед питний, - пояснив Максим. - В ті часи, коли тут не було виноградників, наші предки вживали виключно його. Він вариться в дубовій бочці гарячим камінням. Зараз археологи не знаходять жодного великого металевого посуду на зразок чану періоду 9ст., в якому могли готувати мед. Тому один з вчених припустив, що мед варили саме за такою технологією: розпікали на вогнищі каміння до 700 – 800 градусів і опускали його в бочку з водою. Від того вода закипала і туди вже вкидали мед.

Але такий мед не можна пити одразу. Виявляється, треба, щоб він ще рік відстоявся і перебродив.

-          Не слід це продукт ототожнювати з алкоголем, хоч він і має градус. В нього ефект навіть інший. Він не п’янкий. Традиційно його вживали на свята, весілля, святкування перемог, під час дипломатичних зустрічей, - каже Максим.

Фестиваль прадавніх човнів, як і Музейні гостини чи свято вулиці Поштової, може стати культурною родзинкою Рівного. Раз навіть у дощ та карантин це не зупинило затятих прихильників українського Середньовіччя – їх з’їхалося понад 60 з Ніжина, Чернігова, Київщини, Херсонщини, Одещини, Чернівців. Принаймні про це мріє його ідейник та організатор Юрій Ойцюсь:

-           Ми ледь добилися дозволу на проведення, нам порізали фінансування. Іноземців ми навіть не запрошували, хоча могли приїхати і з Білорусі, і з Польщі, і з Литви. Мала бути велика бойовка, понад 60 людей, з поляками. Також музиканти мали грати на гуслях. Масштаби планувалися дуже великі. І все ж я задоволений, як пройшов захід. Дуже хотів би, щоб цей фестиваль традиційно проходив щороку. Надіюся, що нас будуть підтримувати, адже ми показали, що можемо організувати щось дійсно цікаве.

 

Дарина ГУЗЕНКОВА.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також