Ніщо так не оновлює сприйняття світу, як раптове потепління на вулиці. Одночасно і дуже швидко відбуваються два процеси. Перший — знімання народом верхнього одягу, внаслідок чого ми бачимо те, чого не бачили довгими холодними місяцями. А саме — самих себе, без курток, пальто і шкірянок. Згадані й незгадані предмети одягу, як показала практика, набагато краще прикривають наслідки нашого способу життя, ніж вживання кремів чи спроби зробити розумне лице.
Ніщо так не оновлює сприйняття світу, як раптове потепління на вулиці. Одночасно і дуже швидко відбуваються два процеси. Перший — знімання народом верхнього одягу, внаслідок чого ми бачимо те, чого не бачили довгими холодними місяцями. А саме — самих себе, без курток, пальто і шкірянок. Згадані й незгадані предмети одягу, як показала практика, набагато краще прикривають наслідки нашого способу життя, ніж вживання кремів чи спроби зробити розумне лице. І якщо ще у березні для створення душевного комфорту достатньо було випити кілька заспокійливих пігулок для шлунка, то тепер нікуди від виду собі подібних не втечеш. Ще вчора ніби було: випив зранку соточку під лимончик і народ довкіл одразу ставав привабливим та приємним для спілкування. Тепер, внаслідок більш широкого відкриття взаємного огляду, соточкою не обійдешся. Треба збільшувати дозу. А про людей подумать? Вони ж, у свою чергу, мене таким побачивши, теж захочуть, аби я симпатичним став. Так і піде ланцюгова реакція із результатом у вигляді ранкової черги до «реанімації». Тому краще без цього. Не пити сто грам, а просто дивитись вперед. Тільки не перед собою, а трохи вище. Щоб погляд йшов повз голови. Згори у нас повний оптимізм. Згори не в смислі у начальства, а просто так, без алегорій. Щодня з’являються свіже листячко і квіточки, надійно прикриваючи собою творіння наших рук і розуму. Вулиці, які ще два тижні тому були сірими, неохайними, побитими, а подекуди навіть зруйнованими, волею весни вдягнулися у все зелене. Так прикрилися, що до осені стіни та паркани можна не фарбувати і не штукатурити. Навіть там, де все порубали, зелена трава створює свіжий і веселий пейзаж, який не здатні зіпсувати навіть члени виконкому. Тож два одночасні процеси, коли природа вдягається, а ми навпаки, ведуть нас до повної ніби гармонії. На вулиці приємно. Не дратують ні численні немиті волоцюги, ні блискучі авто вартістю у корпус госпіталю для ветеранів. Тільки б не впізнавати один одного хоча б кілька годин. Готовий пожертвувати на цей час зустрічами з добрими людьми, аби не бачити тих, з якими не хочеться знаходитися на одному гектарі. Буває таке — коли одна лише присутність певної людини неподалік створює нестерпний дискомфорт. А де гектарів на всіх набрати? Тісно стало, не заховаєшся, не ізолюєшся. Навіть у тюрмі, тьху-тьху-тьху, спокою не знайти. Бо й там серед невинно засуджених, яких у нас у середньому відсотків сто двадцять, трапляються особи з неджентльменськими звичками. Якби ж то зима, коли можна насунути шапку на очі, щоб ні ти, ні тебе не бачили. Неможливо це тепер. Весна змішала всіх і все у своєму сонячному коктейлі, весні все одно, чи ти розумний та багатий, чи дурний та бідний, чи просто прихильник двопалатного парламенту. І щоб нормально все було, слід лише трохи пригубити того коктейлю не ковтаючи, як сторічний коньяк по сто тисяч доларів за пляшку. Відчути вічний смак, підняти погляд вище і вперед — по своїх і чужих гектарах.
