Головний підсумок виборів, що відбулися, — народ проголосував проти влади. Вистачило одного року, щоб більшість людей переконалися у тому, що дива не буде. В активі «чесної влади» не виявилось нічого, що б дозволило їй здобути довіру людей. За правильними словами була порожнеча, яку, як це завжди буває, заповнила далеко не найкраща частина наших співвітчизників. Провал «партії Ющенка», яку очолив Єхануров, став ще більш гучним, ніж провал чотири роки тому «партії Кучми», яку очолював Литвин. Як не дивно, але несприйняття народом «злочинного режиму» виявилося не таким масовим і одностайним, як несприйняття режиму «любих друзів». Хоча, з іншого боку, того, кого сильно любили, ненавидять ще сильніше. Що ж обрала більшість українців у запалі цієї ненависті?
Забули про головне Фундаментальною помилкою «команди Ющенка» стало повне ігнорування інтересів найбіднішої частини українців. Ті, кому живеться найгірше, відчули себе при новій владі остаточно покинутими напризволяще. Молоді та енергійні люди, які почали освоюватися на владних висотах, живуть у своєму світі, у світі успіху і прогресу. У них все попереду, і дивляться вони тільки вперед. Але таких людей в Україні поки що меншість. У більшості таких перспектив немає. Стара влада хоча б подачки давала у вигляді підвищення пенсій перед виборами. А що дала бідним влада нова? Свободу слова? Що з тої свободи пенсіонеру, чия підвищена було пенсія знецінилась за рік майже вдвічі? Що з тої свободи низькооплачуваним та безробітним? За останній рік на порядок зросла ціна на житло, остаточно ставши фантастичною для переважної більшості людей. Так, у нас є чимало громадян, здатних купувати і будувати якісне житло. Але їх — меншість! Що в таких умовах залишалося бідним на виборах? Підтримати нову владу, яка, пересідаючи із «мерседесів» на «джипи», пролітає повз них на космічній швидкості? Підтримати інших? Кого саме?
Відсутність вибору Чисто партійні вибори за відсутності справжніх партій змусили бідняків шукати політичного лідера. Лідера-заступника проти влади. Таких лідерів знайшлося два. Одна частина країни бачить своїм «народним месником» Януковича, друга частина — Тимошенко. Інших не було. Звідси і результат, який був обумовлений тим самим, що й вибір Ющенка позаторік. Люди тоді голосували за Ющенка за принципом «аби не Янукович». Сьогодні вже за Януковича і Тимошенко голосували «аби не за «оточення Ющенка». Найбільш показовим у цьому сенсі був вибір киян. Жителі міста, де зосереджено чи не половину грошей в Україні, де середній рівень життя у кілька разів вищий, ніж, наприклад, на Рівенщині, обрали міським головою людину, яка роздавала бідним безплатні харчі. Кількості таких бідних і тих, хто їм співчуває, виявилось достатньо, щоб створити найбільшу виборчу сенсацію — обрання банкіра Черновецького міським головою Києва. Такого не очікували ніякі соціологи.
Виборча «наука» Вже не раз було сказано, що нинішні вибори були найдорожчими за всю новітню історію України. Люди, чиї шанси заздалегідь дорівнювали нулю, вбухали у вибори купу грошей. І програли. Вони повірили науковцям, які їх трошечки обдурили. Платних соціологів можна зрозуміти: коли одразу сказати клієнту, що він не має шансів, клієнт понесе гроші до іншого соціолога. Ось і дурили ці «науковці» всіх і одразу, примальовуючи по кілька відсотків. Тепер кажуть, що то була «допустима похибка». Гроші, ясна річ, назад ніхто не поверне. Були серед тих, хто програв, і такі, хто на цьому заробив. Їхнім завданням було забрати голоси у конкурентів. Хоч трохи забрати. Не безплатно, ясна річ. Звідси купа партій і блоків, які тільки погіршували імідж своїх старших «близнюків». Особливо це стосується так званих «національно-демократичних сил». Яким від Ющенка належить окрема «подяка».
Провокатори Провокатори на виборах були двох сортів. Обидва — гидкі. І ті, хто вимагав союзу з Росією, російської мови і знищення «олігархів». І ті, хто агітував за «українську владу», українську мову і те ж саме знищення «олігархів». Зупинимось на других. Вони до нас ближче. Висування гасла про «українську владу» в Україні само по собі є провокацією, причому такою, яка має кримінально каратися. Говорячи про «українську владу», мають на увазі ще якусь «не українську». Тим самим розпалюючи міжнаціональну ворожнечу, що неприпустимо ніде і ніколи. Особливо смішно це звучало в нашій області, де «неукраїнців» слід ще добре пошукати. Реально ж за словами «українська влада» розумілися ті, хто «з нами». Точніше, «з ним», з нинішнім головою обласної держадміністрації. Який публічно і відкрито підкладав свиню Ющенку, котрий його таки і призначив. Мені вже доводилось зазначати, що дивовижна політична живучість відвертого і давнього провокатора Червонія не залишає сумніву в тому, яка саме організація вже другий десяток років стоїть за його спиною і охороняє його в найскрутніших ситуаціях. На що розраховував Ющенко, призначаючи керувати Рівенщиною людину, чий реальний авторитет вже вкотре довели вже треті поспіль програні ним вибори? Ось і отримав «народний президент» те, чого цим, і не тільки цим, призначенням заслужив.
Тимошенко Заміна «ющенкоманії» на «тимошенкоманію» була загалом прогнозована. Тимошенко була приречена на успіх самою владою, яка ніби написала для неї переможний сценарій. Тепер ми матимемо нагоду подивитися, як більшість місцевих і не тільки місцевих пристосуванців перебіжить у «табір Тимошенко», миттєво забувши те, що вони говорили ще вчора. Це неминуче і нема на це ради. Залишається лише сподіватися, що люди, які прийдуть у Рівному і в області до рад під прапором «нашої Юлі», будуть більш адекватними за нинішніх обласних керівників. Хоча й там провокаторів більш ніж досить.
Рівне Обрання Чайки міським головою зовсім не свідчить про те, що рівняни аж занадто розумні. Це обрання свідчить скоріше, що рівняни не настільки дурні, щоб проголосувати за партійних висуванців, навіть від Тимошенко. Нормально мислимо, панове: Верховна Рада далеко, а Рівне ось воно — під ногами. Нехай поки ще досить брудне і занедбане, але не настільки, щоб віддати його першому-зустрічному. Наші бідні й багаті виявились у цьому питанні однодумцями. Що зумовлює оптимізм і віру в наше майбутнє. Віру в те, що рано чи пізно результат виборів у нас визначатимуть не бідні, а багаті. Треба лише, щоб цих багатих у нас була більшість.
