— Вперше на футбол у Рівному я потрапив у 1973-му, коли вступив на навчання до автотранспортного технікуму, — розповідає Віктор Свиридюк. — Родом я з Костопільського району, втім, як переїхав до Рівного, перше, куди пішов — був футбол.
— І з тої пори Ви відвідували усі матчі?
— З 1977-го по 1979-й рік я служив в армії, тож на футбол не ходив. Якщо ж без армії, то з 1973 року пропустив, може, матчів з десять, не більше.
— За цей час якісь матчі особливо запам’яталися?
— Запам’ятався матч 1 листопада 1974 року. Тоді рівняни приймали тернополян. Був сніг, дощ, людей мало, змерз як цуцик, але ми виграли — 1:0, а команда з Тернополя вилетіла з числа майстрів аж на десять років. Запам’ятався товариський матч «Авангарду» з ленінградським «Зенітом», а також «Верес» часів Короткова. Тоді до Рівного приїхав відомий фахівець Віктор Носов. А я ж ходжу не лише на матчі, але й на тренування, тож було дуже цікаво дивитися за його роботою. Ну, і з матчів ще запам’ятався кубковий поєдинок, коли «Верес» вибив «Динамо» (Київ).
— А статистикою і колекціонуванням програмок коли захопилися?
— Фактично з першого матчу взяв за звичку купувати програмку. Збирати статистичні дані почав вже трішки згодом, з 1980 року. Перелопатив місцевий архів, підшивки газет у всіх бібліотеках. Багато дізнався від Володимира Шморгуна. Дуже мені допоміг Чеслав Хитрий, який працював в архіві, а також Микола Марченко, який у 70-х був водієм футбольної команди. Спочатку колекціонував все підряд, але згодом зосередився лише на рівненському футболі.
— І багато вже назбирали програмок?
— Точно сказати складно. Десь півтори тисячі, і це тільки оригінальних про рівненський футбол. Деякі ж програмки маю у кількох примірниках — на обмін чи на продаж.
— Які експонати колекції найстаріші?
— Маю копію програмки 1940 року — «Зеніт» (Харків) — «Спартак» (Ровно). Щодо оригіналів, то нині найстаріші програмки 1959 року «Чорноморець» (Одеса) — «Колгоспник» (Ровно), а також 1960 року «Локомотив» (Вінниця) — «Колгоспник» (Ровно). Мав дуже для мене цінну програмку 1957 року з товариської гри «Колгоспник» (Ровно) — «Динамо» (Тбілісі). Я за неї заплатив, якщо на нинішні гроші, приблизно 200 гривень. Але жив я у гуртожитку, і вона десь зникла.
— Ви нині людина, яка, напевне, найкраще знає історію рівненського футболу. Як думаєте, чи правильно роком заснування «Вереса» вважати 1957-й?
— Складне питання. Наприклад, луцька «Волинь» роком заснування вважає 1960-й, коли команда провела перший офіційний матч серед майстрів. Наш «Колгоспник» перший матч серед команд майстрів провів у 1958 році. Роком раніше він грав у фіналі Кубка УРСР серед колективів фізкультури. Участь у цьому фіналі дала право керівництву області звернутися до Федерації футболу з проханням надати нашій команді місце серед майстрів. Було б цікаво знайти цей лист, а також відповідь на нього. Можливо, це й дало б право вважати, що команда майстрів у Рівному з’явилася у 1957-му. Хоча, власне, «Колгоспник» грав і раніше, з 1955-го, коли місцеве «Динамо» стало «Урожаєм». А був ще й «Спартак», який грав у 1940-му. Були команди й за Польщі, але я той період не досліджую.
— То на Вашу думку, який рік треба вважати роком заснування «Вереса»?
— Напевно, 1940-й.
— Чи багато у Вас однодумців на Рівненщині?
— Колекціонери є, але тих, хто б серйозно займався статистикою, я не знаю. На всю Україну таких людей 30-40. З усіма я знайомий. Найсерйозніший це Віталій Конончук з Дніпра. Він найсильніший історик та статистик українського футболу.
— Що Вас приваблює у цьому захопленні?
— Це як риболовля — захоплює. Я рибалити не люблю, а от коли відкопаю щось цікавеньке про футбол — отримую задоволення.
— Півтори тисячі програмок, де це все тримаєте?
— Це лише програмок. Я ж збираю усе, що стосується нашої команди — квитки, протоколи, афіші, вирізки з газет, наліпки, все-все-все… Найцінніше тримаю вдома, решту — в гаражі. От дещо передав у «Верес Плейс». Також 15 програмок подарував для музею чернігівської «Десни». У Чернігові завершують реконструкцію стадіону, і там планують відкрити музей.
— А якщо у Рівному відкриють музей футболу, передасте щось йому?
— Якщо з’явиться музей і я буду бачити, що це все серйозно, не задумуючись все подарую музею.
