Багато років поспіль святом квітів завершувався літній сезон у парку ім. Шевченка в Рівному. Його приурочували найчастіше до 17 вересня — дати так званого радянського «визволення» міста в 1939 році. Утім, якщо відкинути пропагандистську складову, це був справжній загальноміський фестиваль квіткової краси і вшанування рівнян, які цю красу створювали.
Рівнянам запам’яталися, звісно ж, не комуністичні гасла, а неймовірне розмаїття квітів — просто квітковий рай, у який поринало Рівне в цей день. У 1960‑і й на початку 1970‑х свято починалося з урочистої ходи центральною вулицею міста. Основне ж дійство відбувалося в парку. Помилуватись квітковими композиціями сходилися, без перебільшення, тисячі рівнян. Як же виник цей дивовижний і унікальний квітковий фестиваль?
Народилось свято із звичайного захоплення одного незвичайного рівнянина — заповзятливого квітникаря, безмежно залюбленого у квітковий і рослинний світ, Анатолія Федоровича Крашаниці.
Давно він відійшов у кращий світ. Але свого часу був дуже відомою людиною у Рівному. У дворі свого комунального будинку на вулиці Чорновола (за СРСР — 17 Вересня) вирощував він квіти. Місця бракувало, однак квітникар якось давав раду своїм улюбленцям. А коли стало відомо, що на місці, де ростуть виплекані його руками квіти, проляже водогін, Анатолій Федорович занепав духом — доведеться викорчовувати… А куди їх подіти? Не викидати ж!.. Вирішив звернутися до міської влади, а там йому порадили пересадити квіти до міського парку. Тим паче, що мешкав Анатолій Крашаниця якраз навпроти входу до парку. І місце для квітів там знайшлося. У 1960 році до міського парку якраз приєднали нову територію — ділянку в бік теперішньої вулиці Княгині Ольги. Величезний схил, порослий кропивою і бур’янами, ще залишався невпорядкованим. Кращого місця для втілення своєї давньої мрії — вирощувати нові сорти жоржин — Анатолієві Крашаниці годі було знайти.
Саме на жоржинах особливо знався квітникар — за десять років назбирав аж 400 сортів. А кілька десятків сортів вивів сам. Були серед них сорт «Микола Кузнєцов» з червоно-білими пелюстками, «Олеко Дундич» з густо-червоними, «Оксана Петрусенко» (радянська оперна співачка) — з ніжно-рожевими. Ну, як кажуть, які часи, такі й назви. Як розповідали ті, хто знав Анатолія Крашаницю, жоржини були напрочуд гарні.
Мріяв рівненський квітникар вивести сорт пахучих жоржин. Адже відомо, що ці квіти не пахнуть. На жаль, здійснити мрію йому так і не вдалося. Але в історії міста цей небайдужий до краси чоловік назавжди залишив слід.
Ділянка Анатолія Крашаниці в парку з часом розросталась усе більше. А невдовзі поряд із нею з’явилися ділянки інших небайдужих до квіткової краси рівнян — інженера Михайла Никоненка, лікаря Федора Мартинюка, домогосподарок Галини Івончик та Стефанії Корхової. Згодом до благоустрою уже розпланованої приєднаної ділянки парку долучалося дедалі більше рівнян: студенти «водника», працівники швейної фабрики, льонокомбінату, школи і «виші» міста, станція юних натуралістів. Так поступово занедбана околиця парку невпізнанно змінювалась. А квітникарі, яким уже було затісно на нижній терасі парку, перебралися на верхню. Невдовзі з’явилася ділянка з лікарськими рослинами, висаджена рівнянином Петром Федоровичем Непокульчицьким. Майже пів віку працював він заготівельником лікарських рослин. А на схилі літ вирішив присвятити себе збереженню і пропаганді лікарської флори, що зникає. На цій ділянці він зібрав понад сотню лікарських рослин Полісся.
Ось так у 1960–1961 роках у міському парку за участі ентузіастів було створено першу в Україні постійну ґрунтову виставку квітів. На ній було близько 500 сортів жоржин, 200 сортів гладіолусів, 60 сортів троянд, 50 сортів флоксів, тюльпанів, лілій, однорічних квітів і кущів. Тоді ж на верхній терасі парку серед квітів з’явилася скульптурна композиція під назвою «У космос!» на честь польоту в космос Юрія Гагаріна. Нині від неї, до речі, залишився лише постамент, обвитий декоративним виноградом... А ще — виникла ідея провести в Рівному свято квітів і квітникарства, яке стало традиційним.
До кінця 1980‑х свято поступово втрачало свою актуальність. У середині 1990‑х працівники парку спробували відродити свято, вже без ідеологічної складової. Однак воно вже не було таким масовим і колоритним. І зрештою зникло з дозвіллєвої карти міста зовсім.
А традиція висаджувати квіти на верхній і нижній терасах парку залишилася й донині. Щороку рівняни та гості міста з весни до пізньої осені можуть милуватися квітковим буйноцвіттям. Згадка ж про унікальний квітковий фестиваль, на який приїздили за досвідом гості з багатьох куточків України, залишилася лише в пам’яті рівнян, які на власні очі його бачили, та ще — на старих світлинах.
Світлана КАЛЬКО.
Фото з сімейного архіву Анатолія Крашаниці
та особистого архіву авторки
