Не думав, мабуть, Антон Павлович Чехов, що колись вистава за його п’єсою буде більше схожа на показ моделей одягу екстравагантного кутюр’є. Хоча якби він і побачив прем’єрну постановку рівненського драматичного театру «Вишневий сад», не зрозумів би задуму режисера, художника з костюмів, сценографа і т.д. Але митцю XIX сторіччя не зрозуміти, що у ХХІ театр потребує більше, ніж філософії та глибокого психологізму. Театр потребує епатажу й новаторства. І нехай це новаторство не всі глядачі зрозуміють — вони до театру таки прийдуть, а це головне.
Чергову прем’єру для великої сцени рівненський театр вирішив зробити гучною. Для постановки «Вишневого саду» запросили київського режисера Дмитра Лазорка, сценографію рівнянці Аллі Локтіоновій допомагав робити одесит В’ячеслав Зайцев, а шити костюми доручили відомому українському модельєру Олексію Залевському. Оригінальний текст Чехова чомусь переклали українською. Про бюджет проекту директор театру Володимир Петрів говорити відмовляється, наголошуючи, що грошей держави тут немає. Вийшло справді ефектно — вишневий сад був присутнім у виставі у вигляді дерев, що розгойдувались над акторами, які візуально більше нагадували артистів цирку. Яскраві, дивні, фантасмагоричні костюми, створені «зіркою» «Шансу» Залевським, якоїсь часової прив’язки не мали — вони, очевидно, повинні були символізувати внутрішній стан героїв. Образ останніх був доповнений відповідним, іноді похмурим, іноді просто агресивним макіяжем і авангардними зачісками. Врешті, ввесь цей антураж разом із грою акторів перетворив комедію (за задумом Чехова) на трагікомедію, а скоріше — трагіфарс. Власне, те, що «Вишневий сад» не є цілком комедійним твором, було зрозуміло після першого його театрального втілення у 1903 році. Хоча комедійність цього автора часто тісно поєднана з серйозністю та певним сумом. У рівненському варіанті глядачі, які прийшли на два прем’єрні покази, побачили значно більше драматизму, трагічності та безвиході, ніж, мабуть, хотів показати Чехов. Хоча на програмках було-таки зазначено: «комедія на дві дії». Роль поміщиці Любові Раневської, котра через банкрутство змушена продавати свій улюблений вишневий садок, не могли віддати нікому іншому, аніж народній артистці Ніні Ніколаєвій. Андрій Куделя зіграв брата героїні Леоніда Гаєва, Віктор Янчук — купця Лопахіна, Юлія Крет та Катерина Лапіна втілюють образи дочок поміщиці. Окрім того, у виставі задіяні Станіслав Лозовський, Сергій Бондарук, Анатолій Гаврюшенко, Володимир Сніжний та інші актори театру. Лопахін спочатку вмовляє Раневську здати садок в оренду, щоб заробити на цьому, а коли героїня відмовляється, сам його викуповує. Автори рівненської постановки стверджують, що цей сюжет є дуже актуальним у наш час «земельних війн». Проте, як зазначив один з глядачів після завершення вистави, авторам не вдалося передати головного — певний «чеховський дух» — внутрішній драматизм кожного з героїв, особисті їхні переживання. Замість цього — показова феєричність костюмів, які часто просто відволікали від тексту, зайвий надрив у діалогах, іноді навіть метушня по сцені. Вдалася нова вистава рівненського театру чи ні — очевидно, кожен глядач вирішить сам. Одне важливо — рівненські «служителі Мельпомени» не зупиняються на «шароварних ярмарках» чи заполітизованих побутових драмах, а намагаються розкрити себе завдяки класиці.
