Успішний рівнянин, адвокат, власник медичних клінік у Рівному, а в минулому ще й керуючий справами апарату Рівненської облради Василь Харчук у свої роки досяг чимало. А віднедавна він ще й працює у США за контрактом у компанії самого Ілона Маска. Як таке стало можливим і як Василь ішов до цієї мети та ще про багато деталей із його нинішнього перебування у США – читайте в інтерв’ю.
– Василю, скільки часу ти вже мешкаєш у США і як там опинився?
– Я проживаю у місті Лос-Анджелес із кінця січня 2021 року. Пройшов відбір у міжнародну компанію, зібрав необхідні речі, купив квиток на літак – так одного дня опинився в США. Зараз працюю на компанію Space X.
– Чому ти все ж вирішив податися в США, адже у Рівному у тебе бізнес, ти маєш кілька медичних клінік, три роки тому отримав посвідчення адвоката, тобто ти залишив зону свого комфорту. До речі, хто займається твоїм бізнесом у Рівному, поки ти в США?
– Якщо я відповім, що дуже люблю подорожувати і просто захотів провести зиму у сонячній Каліфорнії, то ніхто не повірить. Насправді це також була одна із причин, просто так склалися обставини, які сприяли мені у цьому. Світ дуже стрімко рухається вперед. Ми не встигаємо озирнутися, коли те, що вчора ще було для нас зовсім новим, сьогодні уже є застарілим і нікому не потрібним. Так і з міжнародними бар’єрами. Якщо ще 10 років тому вони видавалися нам стійкими і міцними, то зараз вони більше уявні, ніж справжні. Я веду до того, що світ глобалізується, міжнародне спілкування поглиблюється. Можливості реалізувати себе в інших країнах світу зросли у рази, і я завжди намагаюся користуватися цим у своєму житті. Це цікаво, це нові друзі, нові пригоди.
– Ти повірив у американську мрію, наскільки реально звичайному українцю влаштуватися на високооплачувану роботу в США?
– Ти правильно зауважив, що свідоцтво адвоката я отримав три роки тому. Однак правом я займаюся ще з університетських років. Юриспруденція нікуди не поділася з мого життя. Проживаючи в США, я продовжую консультувати велику компанію у місті Києві, яка займається поставками медичного обладнання з різних куточків світу в Україну. Крім того я продовжую брати участь у судових засіданнях в Україні, коли виступаю адвокатом. Сучасні технології та Інтернет дозволяють робити це в режимі он-лайн, з допомогою відеозв’язку, не покидаючи територію США.
Медичний бізнес у місті Рівне я розпочав 2,5 року тому. Відтоді ми відкрили два медичні центри «Лайф Клінік». За цей період відбулися структурні зміни в управлінні бізнесом, що дозволило мені витрачати менше часу на вирішення поточних питань. У нас працює велика команда лікарів і потужна директорська команда – директор клініки, медичний директор, директор з фінансових питань, директор з реклами. Директором обох клінік працює моя сестра. Інші управлінські посади займають люди, з якими я давно знайомий і яким повністю довіряю. Сьогодні моє втручання в управління бізнесом мінімальне і зводиться до аналізу звітів та проведення нарад. Це дозволяє сконцентруватися на інших питаннях, можливо, відкрити або створити щось ще.
У мене ніколи не було американської мрії у тому значенні, в якому з’явилося це поняття. Американська мрія – це поняття з часів великої економічної депресії, коли усі розглядали США як країну, де життя буде в рази кращим, кожен автоматично стане багатшим і зможе отримати все, чого забажає. Тобто, реалізувати американську мрію здебільшого означало «за будь-яку ціну потрапити до США, ну а там уже закрутиться». З тих часів Америка змінилася, як і решта країн. Більше того, за даними багатьох рейтингів американські міста є аж ніяк не найкомфортнішими для проживання. Зараз люди, які хочуть щось змінити у своєму житті, все частіше обирають Австралію, Нову Зеландію і навіть країни Азії. Тому я вважаю, що «американську мрію» в нинішній час можна втілити не лише в США, а й в інших країнах світу, в тому числі і в Україні. Купити квиток і змінити країну зараз не проблема. Проблема в тому, чи знаєш ти, чим будеш займатися на новому місці.
Ринок праці в США дуже насичений. Водночас конкуренція серед аплікантів зашкалює, в тому числі і через дворічну пандемію коронавірусу. Багато американців втратили роботу і додалися в списки тих, хто її шукає. Іноді конкуренція сягає 80-100 чоловік на одне місце, якщо це дуже добра вакансія. Українець може влаштуватися на добре оплачувану роботу, але робота сама його не знайде. Потрібно мати вищу освіту, хороший рівень англійської мови і, звичайно, право на роботу. Це не легко, але можливо.
– Space X – це проєкт Ілона Маска. Ти працюєш за контрактом? Працюєш як фахівець з права чи відповідаєш за якийсь інший напрям роботи?
– SpaceX – це проєкт однодумців, які живуть мрією, а їх наставником та натхненником є Ілон Маск. Так, моя робота пов’язана з юридичною частиною (договори, контракти, аналітика тощо). Паралельно навчаюся в Університеті південної Каліфорнії.
– Бачив у Інтернеті повідомлення, що NASA призупинило контракт зі Space X на суму 2,9 млрд. за позовом компанії-конкурента. Є ризик втратити роботу? І взагалі, як надовго ти плануєш залишатися в Америці?
– Мова іде про проект «Артеміда», який компанія має реалізувати спільно з NASA з доставки астронавтів на Місяць. Те, що хтось не погоджується з укладеними контрактами та їх оскаржує, є нормальною практикою. Так зароджується конкуренція. А конкуренція, як ми знаємо, це двигун прогресу. Я вважаю, що компанія є самодостатньою і без державних проектів. Кожен, хто працює на SpaceX, не має жодного відчуття страху втратити роботу, адже ставиться до своїх завдань як до місії, а не способу заробити гроші. Я – тим більше, бо приїхав з усвідомленням тимчасовості проєкту. Мій контракт завершується наприкінці червня цього року, і я планую повернення в Україну.
– Наскільки корисним став для тебе цей досвід роботи в Америці?
– Я не люблю слово «досвід». Перейняти досвід – означає перейняти шаблони чужого мислення. Багато наших чиновників з Україні часто їдуть за кордон, витрачають на відрядження великі гроші, щоб начебто перейняти досвід, а потім повертаються в Україну і нічого не впроваджують. Я не вмію жити і працювати за чужими шаблонами. Вважаю, що кожна людина повинна формувати власне незалежне мислення, створювати продукт своєї розумової діяльності, а не копіювати інших. Чи принесла мені користь моя поїздка в США в цілому? Безумовно. Я вийшов із зони свого комфорту, а це завжди удосконалює.
– Коли плануєш повернутися в Україну і де себе бачиш після США?
– В Україну планую повернутися наприкінці червня цього року. Продовжу свою роботу в Києві, займатимусь адвокатською діяльністю та розвивати медичний бізнес. Є плани розпочати втілювати інші проекти, але поки це на стадії обговорень.
– Наскільки мені відомо, ти неодружений, можна сказати, завидний холостяк. Чи не плануєш змінити свій статус після повернення зі США чи навіть там?
– Наразі неодружений. Можу лише сказати, що це станеться точно не у США.
– Чи важко було звикнути до американського способу життя?
– Я не вперше в Сполучених Штатах, тому звикнути до певних усталених американських порядків мені було набагато простіше, ніж тим, хто вперше приїздить на тривалий термін. Тим більше, що американський спосіб життя – це не щось особливе, як нам звикли розповідати або показувати в кіно. Є свої особливості в комунікації, однак до цього швидко звикаєш.
– Чим схожі українці з американцями і чим відмінні?
– Ну, по-перше, усі ми люди, які хочемо бути щасливими, жити комфортно, не хворіти. Усі ми купуємо продукти в магазині, святкуємо дні народження, спізнюємося, сперечаємося, радіємо і сумуємо. Різниця в тому, що американці тривалий час живуть в стані спокою. У свій час вони утворили країну, в якій домовилися жити за певними правилами, у повазі до закону та один до одного. Відтоді змінюються уряди, президенти, проводяться реформи, але цей об’єднуючий стержень залишається. Тому американці щасливі, бо впевнені у силі своєї держави, стійкості запроваджених порядків і правил. Що відбувається у нашій країні? Ми знаходимося у стані триваючої боротьби за щось і проти когось. Ми постійно боремося за реформи, за чесні суди, за прозорі вибори, за «євробляхи», за пенсії і так далі. У нас великий розрив між усвідомленням несправедливості, яке панує у суспільстві, і тим, як на це реагує кожний новий керівник у владі. Це робить більшість із нас нещасними, незахищеними та невпевненими. Чи можемо ми в такому становищі радіти життю? Очевидно, що ні. Це і відрізняє нас від американців.
