Олег народився 18 квітня 1979 року в селі Красносілля у родині Дмитра та Галини Гуменюків, зростав разом із старшим братом та сестрою. Закінчив місцеву школу, після чого працював у рідному селі. Згодом проходив строкову службу в армії.
Пізніше доля привела його до столиці. У Києві працював на будівництві, створив сім’ю. Саме там у подружжя Олега та Віри Гуменюків народилася старша донечка. Згодом родина повернулася на рідну Гощанщину, де з’явилася на світ їхня друга донечка. Молоде подружжя звило своє затишне гніздечко в селі Малинівка.
Олег мав «золоті руки», які ніколи не знали спочинку. Він умів зробити все в хаті й біля неї. Йому однаково підкорялися машина, трактор і комбайн. Був невиправним оптимістом і невтомним працелюбом. Земляки пам’ятають його щирим, добрим та завжди готовим прийти на допомогу.
Найбільше в житті Олег любив землю, людей і, понад усе, — своїх донечок Марину та Дарину. Саме заради них із початком повномасштабного вторгнення він добровільно звернувся до військкомату. «Хто моїх дівчат має захищати, як не я?» — казав рідним. У березні 2022 року, отримавши повістку, став до лав Національної гвардії України.
Спочатку військовослужбовець охороняв стратегічні об’єкти на Рівненщині. Згодом, 22 березня 2024 року, вирушив на Схід України, де й зустрів свій 45-й день народження.
30 травня 2024 року під час руху до бойових позицій у Донецькій області стрілець 2-го відділення стрілецької роти з охорони та оборони разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді солдат Олег Гуменюк вважався безвісти зниклим…
Родина до останнього вірила в диво. Донечки чекали на добру звістку про тата, дружина не хотіла прийняти непоправне. Та, на жаль, після проведення ДНК-експертиз підтвердилося найстрашніше…
З військовими почестями воїна-захисника провели в останню дорогу рідні, друзі та жителі Гощанщини. На знак особливої шани над його могилою прозвучали Державний Гімн України та військовий салют.
Нехай в мирі спочиває душа Героя, а памʼять про нього буде вічною…
