— Почав грати у футбол ще в школі, — розповідає Володимир, — грав до і після уроків, як тільки була нагода. Потім мене запросили до млинівської «Ікви». Спочатку до юнацького, а потім до основного складу. Разом з «Іквою» пройшов аматорську, а також другу лігу ПФЛ. Проте команда розпалася і я опинився у дублі «Волині». Там тренери мене не бачили, не випускали на поле, не давали можливості проявити себе. Деякий час пограв за хмельницький «Прогрес». Потім поїхав на оглядини до Олександрії, звідти — до Полтави. Саме коли я був у таборі «Ворскли» на передсезонному турнірі у Києві, мене помітив тодішній тренер «Таврії» Олег Федорчук. Так, вже три з половиною роки я граю за кримський клуб. Спочатку кілька місяців був у дублі, почав забивати, і в грі з «Чорноморцем» дебютував у вищій лізі.
— А згодом ще й став капітаном?
— Едмар перейшов до «Металіста», і перед матчем з ФК «Харків» тренер сказав: будеш виводити команду. Тобто ніяких виборів не було, рішення прийняли тренер та президент. Для мене це був сюрприз. Спочатку нервував, але згодом звик. І ось вже майже рік я — капітан.
— А запрошення до збірної було сюрпризом?
— Перед грою з Сербією Михайличенко давав інтерв’ю, що хотів би бачити мене у збірній, тому коли зателефонував адміністратор і повідомив про запрошення, це вже не був сюрприз.
— І як зустріла тебе збірна?
— Переживав, почувався не у своїй тарілці. Нова команда, де треба лише завойовувати авторитет, команда, в якій ти ніхто. Спочатку було тяжко, але потім звик. Добре, що поруч був мій одноклубник Голайдо. З часом з усіма перезнайомився.
— Після матчу Михайличенко щось казав?
— Подякував за гру і все. Він з нами назад не летів. Але як би там не було, треба працювати, і все буде добре.
— Чи не було у тебе, західноукраїнського хлопця, мовних проблем у кримському клубі?
— Спілкуюся з усіма російською, хіба що з Тарасом Ільницьким — українською. У збірній теж переважно усі говорять російською, виняток хіба що Єзерський та Тимощук.
— Нині точиться чимало розмов про твій можливій перехід до іншого клубу, чи можеш розповісти якісь подробиці?
— Переговори якщо й ведуться, то до мене не доходять. У мене є агент, є клуб, а я цим не цікавлюсь. Коли буде підписаний контракт, тоді це буде факт, а поки що — це чутки, на які я не звертаю уваги. Подібні розмови лише негативно діють на психіку. Поки що ж мені треба думати, як добре грати у «Таврії».
— Але все ж, якби був вибір, до якої команди хотів би перейти?
— До команди вищої за рангом, яка бореться на євроарені. Але, наголошую, мій перехід можливий лише за згоди «Таврії». У мене там чудові стосунки з керівництвом, і псувати я їх не збираюся, тим більше до 2010 року в мене контракт.
— Звідки у тебе з’явилося прізвисько — «Кримський Руні»?
— Це тренер Федорчук мене так колись назвав, ось це прізвисько і приклеїлось. Вболівальники так мене називають, але я не ображаюсь, напевно, щось є у мене спільного з цим футболістом.
