Нещодавно в Одесі вперше відбувся суд через мережу інтернет. Тобто позивач і відповідач знаходилися в різних містах і спілкувалися з суддею в режимі відеоконференції. Інтернет у своїй роботі використовують і судді Івано-Франківська: щоб підвищити довіру до суду, транслюють судові засідання в режимі он-лайн. Рівненські судді поки що про таке можуть лише мріяти.
Нещодавно в Одесі вперше відбувся суд через мережу інтернет. Тобто позивач і відповідач знаходилися в різних містах і спілкувалися з суддею в режимі відеоконференції. Інтернет у своїй роботі використовують і судді Івано-Франківська: щоб підвищити довіру до суду, транслюють судові засідання в режимі он-лайн. Рівненські судді поки що про таке можуть лише мріяти. — Це ж «бомба»! — відреагував на повідомлення про таке застосування інтернет-технологій у суді в.о. голови міського суду Рівного Микола Герасимчук. — Адже неабияк прискорить розгляд справ. Нині жодна справа в суді не розглядається за один раз. Бо нерідко повістки про виклик до суду шлемо як у прірву: людина каже, що повістки не отримувала і на засідання не з’являється. А коштів, щоб надсилати рекомендовані повідомлення, ми не маємо. Звісно, суд через інтернет має й свої недоліки. Бо де, скажімо, гарантія, що це саме та людина бере участь у судовому засіданні. Окрім цього, рівень комп’ютеризації судів нині надто низький. Майже всі судді у нас працюють на власних комп’ютерах. Про забезпечення ними за кошт держави нема й мови. Ми не маємо грошей на купівлю конвертів, марок, журналів судових засідань, звичайнісінького паперу. Через це не можемо надсилати повістки, направляти матеріали справ на експертизу, в апеляційні суди інших областей, інші вищі судові інстанції. Це буквально паралізує роботу суду, бо доводиться по кілька разів відкладати розгляд справ. Як виходимо зі становища? Деякі зацікавлені позивачі за власний кошт надсилають повістки або судді самі на них тратяться. Чому так склалося із матеріальним забезпеченням судів? Не знаю. Можливо, такими убогими суддями легше керувати.
