Марафонка Олена Бурковська здобула для Рівненщини першу іменну олімпійську ліцензію. На чемпіонаті світу з легкої атлетики, що завершився у корейському місті Дегу, вона фінішувала 21-ю. Втім, не цей результат є ключовим. Головне було випередити партнерок-конкуренток по збірній України, адже з п’яти наших спортсменок путівку до Лондона отримували лише двоє найкращих. У підсумку Олена до заповітної двійки вскочила. Нагадаємо, на початку року також олімпійську ліцензію виборов стрілець Олег Омельчук. Але Олег, на відміну від Олени, здобув ліцензію не особисту, а для збірної, і його у разі чого може хтось замінити. Щодо Бурковської, то це неможливо.
30-річна Олена Бурковська є вихованкою київської школи легкої атлетики, втім, останні два роки вона займається у Рівному під керівництвом тренера Ярослава Нечипорця. Про свої враження від чемпіонату у Кореї, а також про те, чому Рівненщина не може здобути бодай якусь медаль на Олімпійських іграх, Ярослав Нечипорець розповів читачам «РВ»: — Десяте місце, яке посіла збірна України на чемпіонаті світу у Дегу, вважаю великим успіхом, адже з європейських команд ми пропустили лише Росію та Німеччину. Крім того, паралельно проходив етап командного Кубка світу з марафону, де українки стали п’ятими після представників Кенії, Ефіопії, Японії та Китаю. Це теж високий результат. Після змагань одна японська фірма уклала з Бурковською контракт на наступний рік. Спортсменка отримуватиме преміальні за турніри, починаючи від чемпіонату України, двічі на рік — повну екіпіровку. До речі, часточка цього успіху належить і нашому легкоатлету Юрію Гичуну, який нині відновлюється після травми, він був спаринг-партнером Олени під час підготовки. — Як вважаєте, в Лондоні Олені під силу посісти місце вище 21-го? — Може бути будь-що, адже це марафон. Ми налаштовуємося бути в десятці, але результат залежить від багатьох факторів. Наприклад, чи залишиться на нинішній посаді заступник голови обласної адміністрації Олексій Губанов, адже саме завдяки його сприянню, втручанню, допомозі нам вдається за щось боротися. На жаль, з боку обласного відділу фізкультури та спорту повна байдужість. Зі здобуттям олімпійської ліцензії нас навіть ніхто не привітав. Влада Рівного нам взагалі не допомагає, а облвідділ та ОШВСМ профінансували підготовку на третину. 24-денний збір у Киргизії довелося проводити за свій рахунок, а це 1800 доларів, і про компенсацію ніхто не говорить. Було озвучено, що Рівненщина хоче здобути нарешті першу в історії олімпійську медаль, але для цього нічого не робиться. Нині діючі функціонери — люди, які просто не здатні працювати по-новому. Начальник відділу фізкультури та спорт Володимир Гуділін в ефірі одного з каналів назвав тренерів ОШВСМ неробами, і це при тому, що ми маємо вже дві олімпійські ліцензії. У відповідь тренери написали лист-звернення до голови обласної адміністрації з вимогою, щоб п.Гуділін публічно попросив вибачення. Поки що реакції ніякої. — Ви вже не вперше беретесь за роботу зі спортсменами з інших областей, а що ж місцеві, невже немає талантів? — Мене цікавлять найвищі спортивні досягнення — чемпіонати світу, Олімпійські ігри. І тому я намагаюся працювати зі спортсменами, які здатні показувати такі результати. Незважаючи на жахливу матеріально-технічну базу у Рівному, люди їдуть до мене як до тренера. Знають, що я розбираюся в методиці, у медичному забезпеченні, намагаюся створювати їм умови. Крім Бурковської, у мене також займається Іван Бабарика з Дніпропетровщини. Він на початку жовтня братиме участь в чемпіонаті України з марафону серед чоловіків, де розігруватимуться путівки на Олімпіаду. Дасть Бог, теж поїде до Лондона. На жаль, місцеві тренери не віддають до мене перспективних дітей, хоча нині таких на Рівненщині зовсім небагато — Ольга Земляк, Катерина Климюк і, напевно, все. — А чому склалася така ситуація, що зникли таланти? — По-перше, нині спортшколи майже не працюють над відбором — беруть усіх, хто приходить. По-друге, база. В осінньо-зимовий період у нас немає де займатися. Манеж, перетворений на ринок, так і не повернули спортсменам, стадіон «Авангард» взагалі не відповідає жодним нормам. І по-третє, тренери не вміють працювати по-новому. Як наслідок — костопільський ліцей працює вхолосту для великого спорту. Звісно, на юнацькому рівні у них досягнення є, але після ліцею діти їдуть в інші області. В ОСДЮШОР намагаються втримати спортсменів, влаштувати їх на навчання у Рівному, але там інша проблема — тренери варяться у власному соку. Щоб розвиватися, фахівцям треба їздити за кордон, черпати досвід інших країн. Але як їздити, якщо на це немає коштів? Скажімо, торік до мене двічі в Рівне приїздили поляки, їм цікавий мій досвід, я так само їжджу в інші країни. На жаль, місцеві тренери не лише нікуди не їздять, але й не використовують той досвід, який є. Так, єдиний, хто у мене консультується — це Валерій Дубіч. Іншим це не потрібно. За такої ситуації фахівці просто приречені топтатися на одному рівні. — Ви й раніше неодноразово нарікали на умови підготовки. Чи не виникало бажання поїхати за кордон, як це зробив, наприклад, Андрій Скварук? — Якщо мені та Олені не забезпечать належну підготовку до Олімпійських ігор, цілком можливо, так і станеться. На чемпіонаті світу у Кореї я отримав дві конкретні пропозиції з Європи. У 55 років я не бачу сенсу псувати й надалі собі нерви. Ви згадали про Скварука, так я зустрічався з ним в Дегу. Вважаю, його переїзд до Кувейта цілком виправданим. Умови там створені чудові. Його метальник молота — нині чемпіон Азії, на чемпіонаті світу був тринадцятим. Андрій готовий повернутися в Україну, але чи готова Україна створити йому умови для роботи? — На Вашу думку, чого не вистачає Рівненщині, щоб таки здобути першу в своїй історії олімпійську нагороду? — Насамперед цього не прагнуть перші особи. Переконаний, якби хтось з керівників Рівненщини дуже б цього захотів, ми мали б медаль.
