Юрій Дюг: «Президент як суперзірка або Чому я не противник популізму»

1167 0

Ми у соцмережах:

<b>Юрій Дюг</b>: «Президент як суперзірка або Чому я не противник популізму»

Мабуть, видамся непопулярним. Серед тих, хто вважає, що Україні не потрібні сильні лідери, а варто підтримувати ідеї, розбудовувати команди знизу, бути краплею в теплому океані і жодним чином не вдаватися до популізму. Все це, звичайно, добре. Чесно - я так вважаю і так же роблю. Але… Нагадаєте мені, хто визначає вектор розвитку нашої країни в цілому? Хто голосує на виборах та делегує прийняття рішень.

президенти України Хто ще 20 років після розвалу Союзу сумує за сильною рукою і каже: «Як добре було при комунізмі, бо всі були однаково бідні»? Хто підтримав ваучерну приватизацію підприємств, а потім за 100 грн. продав свої акції олігархам? Хто за безцінок через дарчі передає скоробагатькам власні земельні паї? Хто хоче мати все і ні за що не платити? Хто хоче, щоб в країні не було корупції, але кум міг би «все порішати»? Хто обирав вперше президентом України головного українського комуніста, хто обирав другим президентом комуністичного комсорга, хто обирав третім президентом слабкодухого мрійника з його «любими друзями»? Хто віддав всю владу в країні в руки донецького кримінальника? Хто хотів змін деолігархізації і вибрав п’ятим президентом олігарха? «Сенатор, у вас прекрасна програма, всі прогресивні люди будуть за вас!» - «Цього мало, друже». Мені треба більшість». © Едлай Стівенсон. Я жодним чином не кажу про те, що українці погані. Ми – прекрасна, героїчна нація. Але незріла. Ми проходимо багато випробувань, але всі стають розумнішими і досвідченими не за один день, навіть не за рік. Це тривалий процес. Українці не стали читати програми кандидатів, їхня політична пам'ять не стала довшою за один день в стрічці Facebook. Так, кількість виключень росте. Ми вже маємо відсотків 10-15 людей, які справді хочуть змін і, відповідно, голосують на виборах відповідально. Так, політична культура більшості поки нагадує хворобу Альцгеймера. Коли деталі політичних скандалів забуваються за кілька днів, а виборці пам’ятають тільки емоції. І кожного разу повторюють попередні помилки, починаючи політичний день спочатку. От і піди поясни таким, що до виборів треба ставитися відповідально. Розказуй їм, а вони підуть і за якихось ляшків проголосують. Тому, що вони, як натаскані актори, говорять з людьми зрозумілою їм мовою. Всього лиш. А ви й далі пишіть програми на 1000 сторінок. Почитайте визначення популізму перед тим, як демонізувати його. У першу чергу, це риторика – спрямована до широких мас. Всі українські політики – популісти. Особливо на виборах. Вони такі, як хоче народ, вони говорять те, що люди хочуть почути, щоб отримати владу. Інше питання, як вони ту владу використовують. Українцям зараз потрібні сильні лідери. Лідери, які матимуть широку підтримку мас. Лідери, які отримають мандат на рішучі зміни від більшості українців і ті зміни проведуть. У кожної нації є свій Кемаль Ататюрк, Лі Кван Ю, Махатма Ганді, Нельсон Мандела, Михайло Саакашвілі, Ділма Русеф, Лех Валенса, які витягували свою країну з темряви розрухи і ставили на рейки стрімкого розвитку. Їх любили і ненавиділи водночас. Вони не були святі, але вони ставали тараном для змін, потягом для реформаторів. Для незрілих націй президент має бути не менш популярним за суперзірку. Принаймні спочатку. Тезу про те, що для нас це не варіант, залишимо поза дужками. Бо тут частина прогресивних вже навіть рок-зірку готові підтримати в президенти. І це не жарти. Бо лава запасних нових народних лідерів практично порожня. Тому наразі питання в персоналії такого лідера стоїть дуже гостро, як і його навичках здобути підтримку більшості для рішучих і реальних змін. Думаю, за навички проводити ті зміни й говорити зайве.

Юрій Дюг, журналіст. Текст опубліковано на його сторінці у Facebook.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також