Перший тур президентських виборів 31 березня продемонстрував: українці не довіряють чинному президентові, але можуть таки довіряти соціології, яка одразу передбачила значний відрив між Володимиром Зеленським і його найближчим конкурентом.
Рівненщина показала результат, подібний до інших західних областей: хоч і підтримала більшістю голосів Володимира Зеленського, залишилася «електоральним полем» Петра Порошенка, який у другому турі може перемогти у регіоні – і його команда вже розпочала активно над цим працювати.
Загалом у виборах 31 березня взяли участь 552 040 жителів Рівненської області, а це 65% виборців. Порівняно з президентськими виборами 2014 року, явка на 6% нижча, проте є позитив – на дільниці прийшла молодь, що пояснює високий показник голосів за Володимира Зеленського.
24% з тих, хто прийшов голосувати на Рівненщині (132 586 виборців), проголосували за Володимира Зеленського. За чинного президента Петра Порошенка – 123 225 виборців (22,3%). Третю позицію на Рівненщині посіла Юлія Тимошенко – 16% (88 141 голос), четверту – Олег Ляшко (9,9%).
П’ятірку фаворитів рівнян закрив Анатолій Гриценко – 7,7%. Більше піввідсотка голосів на Рівненщині також набрали Ігор Смешко (5,7%), Юрій Бойко (4,4%), Руслан Кошулинський (2,8%), Олександр Шевченко (1,1%) Олександр Вілкул (1%), Юрій Тимошенко (0,8%) та Валентин Наливайченко (0,5%). А найменшу підтримку з 39 кандидатів мав екс-глава ДФС Роман Насіров (69 голосів).
.png)
Протягом дня виборів до поліції надійшло близько півсотні повідомлень з різних районів області про порушення. Найчастіше скаржилися люди, які не знаходили себе у списках виборців (а перевірити потрібно було завчасно), а також ті, хто помічав, як інші виборці фотографують свої бюлетені у виборчій кабінці, або ж людей, які підозріло поводилися (запитували, за кого людина проголосувала і т.п.).
Повідомляли поліції й про не зняту до «дня тиші» політичну агітацію. Були і поодинокі випадки «демаршу»: як-от порваний чи викинутий у смітних бюлетень.
Загалом же вибори в області пройшли спокійно. Не було нарікань ні на адмінтиск чи залякування, ні на тотальний підкуп виборців.
Хоча без «маленьких хитрощів» не обійшлося: у переддень виборів на вулиці Рівного вийшли працівники СБУ з автоматами, рівненські чиновники активно повідомляли у соціальних мережах про здобутки команди чинного президента, навіть у суботу, 30 березня, відкривали амбулаторію у Плоскому Острозького району (до речі, більшість у селі проголосувала наступного дня за п.Порошенка), а з білбордів символіка Петра Порошенка закликала «Думай».
Не зняли борди, які прямо не закликали агітувати, але нагадували про кандидатів, і Юлії Тимошенко, і Володимира Зеленського, проте їх було у рази менше. До прикладу, на одній вулиці Замковій у Рівному, яка має 500 метрів завдовжки, з’явилося одразу три білборди із закликом «Думай».
Володимир Зеленський переміг у чотирьох округах з п’яти на Рівненщині. Найвища підтримка у нього – у 156-му окрузі (Сарненський, Березнівський та Костопільський райони), а також у Рівному.
Петро Порошенко отримав більшість у 154-му окрузі (південні райони області), де набрав 23,4% виборців проти 20,9% у Володимира Зеленського. Загалом в Україні розрив між Петром Порошенком та Володимиром Зеленським – майже удвічі більший (30% і 16%).
Чинного президента не підтримують східні та південні області України (окрім Луганської та Донецької, де лідирує Юрій Бойко, всі активно голосували за Володимира Зеленського, віддаючи йому стільки ж голосів, як Петру Порошенку у 2014 році). Більшість Петро Порошенко здобув лише на Тернопільщині та Львівщині.
У першому турі за Володимира Зеленського проголосували ті, кому не до вподоби нинішня влада та решта кандидатів у списку, яка так чи інакше вже давно у політиці, а нового лідера-політика Україна так і не змогла «створити» до цих виборів.
За Петра Порошенка голосували насамперед люди, яким комфортно при нинішній владі, тобто посадовці різних рівнів, їхні родини, а також люди середнього та старшого віку, зокрема ті, хто вдячний за Томос, безвіз та щиро переконаний, що кращої кандидатури, яка б захистила Україну від Путіна, на сьогодні немає. Не варто забувати і про значну частину суспільства, яка боїться зміни влади - зрештою, такі настрої були і на виборах, коли в країні не було війни.
У другому турі результати на заході та в центрі країни можуть стати суттєво іншими. І над цим вже активно почали працювати штаби Петра Порошенка, зокрема у соціальних мережах.
Завдання – ще раз показати здобутки та переконати електорат, який підтримував інших кандидатів, у тому, що голосують за Зеленського, у першу чергу, – «проросійські», «малороси» та «малоінтелектуальні» люди.
Електорат Петра Порошенка, що характерно, поводиться доволі агресивно, щоб спонукати частину виборців інших кандидатів, які не хочуть голосувати за Петра Порошенка, взагалі не прийти на другий тур.
За даними соціологічної групи «Рейтинг», яка вивчала електоральні настрої українців перед першим туром, за Володимира Зеленського у другому турі готові були голосувати виборці Юлії Тимошенко, Олега Ляшка та Ігоря Смешка.
Очевидно, підтримають Зеленського і ті, хто у першому турі голосував за Юрія Бойка, який навіть на «бандерівській Рівненщині» набрав більше голосів, ніж націоналіст Руслан Кошулинський. Виборці останнього натомість схильні підтримати Петра Порошенка. Ті, хто голосував за Гриценка, можуть підтримати і Володимира Зеленського, і Петра Порошенка.
Петро Порошенко після оголошених екзит-полів у неділю заявив, що почув українців і за три тижні до другого туру буде наводити аргументи, чому голосувати потрібно за нього. Проте тактика, яку його штаб займав досі, обзиваючи Володимира Зеленського «клоуном», «маріонеткою Коломойського», а його виборців не надто освіченими, навряд чи дасть бажаний позитивний результат.
Перш за все, високий відсоток у Зеленського – не показник того, що третина країни дивилася «Слуга народу», а того, що суспільство, яке не отримало бажаного після Майдану, вимагає змін і навіть готове голосувати за будь-кого, лише б «нового».
Прихильники Петра Порошенка лякають решту виборців, що обрання нового президента, тим більше президента, в якого немає політичного досвіду, може призвести країну до краху.
З іншого боку, левова частка суспільства не хоче, аби залишалася стара система, яка, попри частину позитивних зрушень, що відбулися після Революції гідності, за п’ять років не вирішила ні проблему корупції, ні проблему з війною на сході (ще й зав’язла у скандалі щодо розкрадання армії), що гальмує економічний розвиток країни.
Тож питання про «національну гідність», яке висувають прибічники Петра Порошенка, цілком підходить обом кандидатам та їхнім прихильникам. Проте чи не запізно його ставити?
Алла САДОВНИК.
