Чи знаєте ви, що проліски та інші першоцвіти, якими сьогодні торгують у місті всюди, де тільки можна, перебувають під охороною? Що зривати їх не можна, бо вони занесені до Червоної книги як такі, що можуть колись взагалі зникнути із природи як біологічний вид? Гадаю, що знаєте. Тому що про це нам в тій чи іншій формі нагадують вже не перший десяток років. Щораз, дивлячись на бабусь та підлітків, які продають ніжний березневий першоцвіт, я подумки жахаюся, уявляючи, що саме ця бабуся та підліток і зірвали той останній пролісок, після якого він більше не виросте, залишивши нас наодинці з нідерландським квітковим імпортом. Оподаткованим та контрабандним.
Чи знаєте ви, що проліски та інші першоцвіти, якими сьогодні торгують у місті всюди, де тільки можна, перебувають під охороною? Що зривати їх не можна, бо вони занесені до Червоної книги як такі, що можуть колись взагалі зникнути із природи як біологічний вид? Гадаю, що знаєте. Тому що про це нам в тій чи іншій формі нагадують вже не перший десяток років. Щораз, дивлячись на бабусь та підлітків, які продають ніжний березневий першоцвіт, я подумки жахаюся, уявляючи, що саме ця бабуся та підліток і зірвали той останній пролісок, після якого він більше не виросте, залишивши нас наодинці з нідерландським квітковим імпортом. Оподаткованим та контрабандним. За багато років гострота вказаного відчуття у мене трохи зменшилася, поступившись місцем іншим емоціям. Не знаю, як проліски, а та бабуся, що просить за них копійку, точно зникне колись із цього світу. А проліски залишаться. Залишаться як ознака лісового жебрацтва, яким є насправді торгівля весняним першоцвітом. Назбирати у тільки йому одному відомому куточку ще не вирубаного лісу перших квітів, відвезти їх до міста і продати — один із небагатьох способів поповнити свій скромний бюджет для тих, хто цим займається. По суті — це те ж саме жебрацтво. Бо якби це був бізнес, то всюдисущі фірми вже обгородили б собі лісові ділянки, охороняючи їх собаками, а їхні конкуренти налагодили б вирощування «підробних» пролісків у багатогектарних теплицях. На щастя, до цього поки що не дійшло. Фірми просто рубають ліси під корінь, вивозячи його на продаж. І не бояться вони ні міліції, ні прокуратури, ні податкової. Про Червону книгу взагалі мовчу. Тим більше, що ніколи її в очі не бачив. Де вона, та книга, що в ній написано і ким написано? А це важливо, бо залежно від автора, у книзі, хоч у червоній, хоч у білій, хоч у смугастій можна прочитати все, що завгодно. Згадайте на хвилинку, що всім нам щороку, а перед виборами по кілька разів на рік, пророкують повну кризу і, перепрошую, колапс. Так і пишуть, говорять, волають, що країна в небезпеці, що вже завтра станеться непоправна біда , якщо ви не оберете нашу красуню у президенти чи депутати. Або нашого красеня. Причому пишеться і говориться про це не абияк, а з цифрами та фактами, відповідно до яких ми маємо незабаром або померти з голоду, або отруїтися шкідливими випарами, або вразитися радіацією, або захворіти на щось ніколи і нічим невиліковне і так далі. Що цікаво, пророцтва ці повторюються рік у рік майже слово в слово. А ми живемо собі серед цієї руїни і не помічаємо нічого. Звісно, що коли самому стане зле, щось заболить, виженуть з роботи, віддадуть під суд, всі згадані картини стануть реальністю. Але тільки для того, кого це стосується. Інші ж так і будуть жити посеред суцільної кризи і розвалу. Жити довго і, по можливості, щасливо. Той же, кому не пощастило, нехай згадає про лісові першоцвіти, які зірвали, порушивши назавжди екологічний баланс природи. А може, і не порушивши. Бо це коли у самого з нирок камінь йде, то здається, що увесь світ перевернувся. Коли ж у сусіда, то враження зовсім інше. Мені здається, що проліски зникнуть приблизно тоді ж само, коли настане кінець світу, про який написано у святих книгах. Коли був нещодавно в Єрусалимі, мені показали ворота, в які мають увійти в день кінця світу ті, хто постане з могил. Поки що кладовище навпроти воріт стоїть спокійно. Стоїть вже не одну тисячу років. Але ворота у стіні супротивники християн таки замурували про всяк випадок. Так і я не буду купувати пролісків. Теж про всяк випадок. Щоб той пролісок не став останнім.
