— З чого почалося це царство ялинок — до сих пір не можу зрозуміти, — розповідає Микола Карасик. — Мабуть, з любові до природи, яку в мені виховували дід з бабою. Я з дитинства любив ліс, квітники, садки. Пам’ятаю, що бабуся вирощувала не моркву, петрушку й іншу городину, як усі, а троянди, півонії та інші квіти, які потім обмінювала на ринку на харчі. Тож відтоді десь в мені закарбувалася думка, що оцих сараїв, сіновалів, гною за хлівами біля хат не повинно бути — це суперечить елементарним санітарним нормам. Замість них має бути, наприклад, оранжерея екзотичних квітів, як ось у французів чи чехів, у яких будиночки просто потопають в квітниках. Через це в Клевані мене вважають диваком, адже тут люди мають небагато землі, тому вирощування свиней, інших домашніх тварин, а також картоплі, буряків, городини на кожному клаптику землі — норма. З одного боку, я їх розумію, адже знаю, як тяжко «розвернутися» на кількох сотках землі, а з іншого, так хочеться, щоб і в нас на кожному подвір’ї був невеличкий райський сад.
Свої перші дві ялинки, розповів пан Микола, посадив близько 30 років тому:
— Я привіз два саджанці канадських ялинок з Березнівської лісової школи. Ці ялинки мають дрібненьку м’яку хвою і їх рідко де побачиш, тому я й обрав їх серед усіх інших. Вони до сих пір залишаються моїми улюбленими. По закінченні школи я одразу пішов працювати, заочно навчаючись у Березнівському лісовому технікумі. Пізніше пошкодував, що не продовжив учитися у вищому навчальному закладі, але ситуація була така, що мав уже дружину й двоє дітей. Тож я постав перед вибором — сім’я чи навчання, і вибрав сім’ю. Лісником пропрацював шість років. Робота була виснажливою і займала багато часу. Ліс, в якому треба було робити обхід, був аж за 25 кілометрів від домівки, які я долав туди й назад на велосипеді. Треба було стежити за вирубкою і чисткою дерев, оберігати ліс від пожежі, захищати від браконьєрів. Обходи робив, так би мовити, «своїми ногами». За шість років зрозумів специфіку роботи лісника, через що, мабуть, з неї й пішов. Я просто пропадав на роботі, адже поняття про вихідні в лісника немає, а в мене — діти, яких треба виховувати.
Після цього любитель вічнозелених красунь опанував різні професії: від бджоляра до слюсара. Зараз він отримує пенсію і живе, за його словами, в своє задоволення, реалізовуючи різні ідеї. Однією з них був сад, де ростуть блакитні ялинки, сосни, модрини, туї. Поряд з хатою красується 7-метрова тсуга, голочки якої, якщо їх розтерти, пахнуть лимоном. Більшість дерев пан Микола виростив з насіння шишок, які збирали разом з дружиною в парку. Цікаво, що колишньому лісникові вдалося таким способом виростити блакитну ялинку, хоча для цього зазвичай використовують саджанці, бо порода є гібридною, і через насіння передається дуже невеликий відсоток блакитного кольору.
— Насправді виростити ялинку з насінини легше, ніж із саджанця, — зізнається пан Микола. — Проте не раджу це робити без відповідної освіти. Купити готовий саджанець з корінцями і пересадити або так і виростити в себе у вазоні — набагато простіше. Хоча ялинка невибаглива до грунту, за нею потрібний постійний догляд: обсапувати, активно поливати в перші роки, кропити хімічними речовинами від шкідників, бо ані попіл, ані тютюн, як прийнято вважати, при цьому не допомагають. В моєму випадку цим в основному займалася дружина. Я виконував більш важку роботу. Наприклад, взимку перше, що я зробив, коли оце випало стільки снігу, — пішов віником обтрушувати дерева від снігу, бо гілки поламалися б.
Ялинка важко переносить «стрижку» — це треба враховувати, коли хочете включити її в живопліт. Також не можна забувати, що спершу дерево займає кілька сантиметрів у діаметрі, а потім, підрісши, — півтора-два метри. Тож садити ялинки слід не щільно, бо потім доведеться пересаджувати — я мав таку мороку.
Захоплення хвойними деревами Миколи Карасика мешканці Клеваня та знайомі здебільшого не розуміють, але, як стверджує пан Микола, це приносить й чимало користі:
— Моє обійстя з двох сторін оточене дорогою. Завдяки ялинкам та живоплоту пилюки в моєму дворі вдвічі менше. Ялинки й живопліт служать також ширмою, ховаючи від людських поглядів. При провітрюванні хати з двору проникають лікувальні пахощі хвої. Фітонциди, які виділяють хвойні дерева, стримують ріст різних бактерій, вірусів, слугуючи одним з методів профілактики різних захворювань, особливо простудних.
Але незважаючи на переваги «ялинкового саду», мешканець Клеваня все ж вирішив зменшитии кількість хвойних.
— Незабаром вони розростуться так, що місця їм усім не вистачатиме, — пояснює. — Тож вирішив помалу викопувати їх з корінням і дарувати друзям та знайомим, щоб вони в своїх садках їх вирощували. Можливо, й продаватиму, хоча це суперечить моїм поглядам — краще просто віддам, якщо людина дуже проситиме. Що буде на місці «ялинкового саду» — ще не придумав. Якщо в Америці далекий родич подарує або заповість мені великі гроші, облаштую оранжерею екзотичних квітів з автономним опаленням, про що давно мрію (сміється). Та скоріше за все, цього не станеться, тому все ж посаджу фруктові дерева — і такі серед моїх кленів, грабів та каштанів мають бути.
А от що Микола Карасик ні в якому разі не робитиме, то це не рубатиме своїх красунь. Навіть на Новий рік без ялинки в хаті обійшовся, бо «шкода». А взагалі він вважає: щоб зрубати ялинку, треба перед тим її посадити й виростити.
— Все у світі підкоряється природним законам, — впевнений природолюб, — один з яких говорить: якщо ви щось вклали в природу, то ви не зможете взяти більше, ніж вклали.
