Будь-які особи, в тому числі службові, а серед них і представники правоохоронних органів, зобов’язані не порушувати права особи перебувати в певний час у певному місці.
Це передбачено правом на свободу, гарантованим Конституцією України, стаття 29 якої гласить: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність». Право на свободу, визначене даною статтею, потрібно розуміти як право не бути свавільно позбавленим волі, а також право бути звільненим у певний термін у разі затримання, арешту або позбавлення волі, які відбувалися згідно із законом. Право на свободу може обмежуватись тільки на підставах та в порядку, визначених законом. Умови, за яких це право людини може бути обмежене, чітко врегульовані законами. У зв’язку з цим слід зазначити, що, крім затримання, арешту і тримання під вартою, приводу особи законодавство України передбачає також інші, специфічні види обмеження волі, пов’язані з виконанням деяких примусових заходів виховного і медичного характеру. Одним із найбільш розповсюджених видів обмеження прав на свободу є затримання, що здійснюється працівниками органів внутрішніх справ. Відповідно до законодавства України, воно може відбуватися в кримінально-процесуальному і в адміністративному порядку. Хотілося б наголосити на тому, що затримання особи може бути здійснено лише на підставах, визначених законом. Тому затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, згідно зі ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України, здійснюється працівниками міліції лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз’яснення підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол має підписати особа, яка його склала, і затриманий. Копію протокола з переліком його прав та обов’язків негайно має бути вручено затриманому, а іншу направлено прокурору. Частіше затримання здійснюється працівниками міліції в адміністративному порядку. Тому саме на цій процедурі хотілося б зупинитись детальніше. Таке затримання регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення(КУпАП). Підставою для затримання може бути скоєння особою правопорушення, передбаченого КУпАП, у тому числі й злісної непокори працівнику міліції. Мета такого затримання встановлена ст. 260 КУпАП: 1) припинення адміністративних правопорушень, коли інші заходи впливу вичерпано; 2) встановлення особи правопорушника; 3) складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим; 4) забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення. Адміністративне затримання — це короткочасне обмеження свободи правопорушників і пов’язане з примусовим їх утриманням протягом встановленого законом строку в спеціально відведених для цього приміщеннях органів внутрішніх справ. Громадянам корисно буде знати, що адміністративному затриманню передують такі дії працівника міліції: 1) громадянин скоїв правопорушення — працівник міліції має роз’яснити йому суть порушення і вказати причини його затримання; 2) роз’яснити правопорушнику, що в зв’язку з тим, що він підлягає затриманню з метою, визначеною ст. 260 КУпАП, його буде доставлено в орган внутрішніх справ. Всі дії працівника міліції щодо правопорушника мають відповідати вимогам ст. 5 Закону України «Про міліцію», відповідно до якої міліція зобов’язана дати пояснення громадянам у випадку обмеження їхніх прав і свобод, а затримання саме і є таким обмеженням. У даному випадку громадянину повинні бути зрозумілими причини всіх дій щодо нього з боку працівників міліції.
