15-річна Світлана мешкала у Донецьку. Коли дівчинка втратила батьків, її опікунами стали дід з бабою. Вони намагались привчити внучку поважати ті цінності, які все життя шанували самі, стверджували, що дівчинка має опанувати якусь із професій. Та Світлана вчитись не хотіла, а коли опікуни «допекли», читаючи мораль, втекла з дому. Сіла у потяг і поїхала у Київ.
15-річна Світлана мешкала у Донецьку. Коли дівчинка втратила батьків, її опікунами стали дід з бабою. Вони намагались привчити внучку поважати ті цінності, які все життя шанували самі, стверджували, що дівчинка має опанувати якусь із професій. Та Світлана вчитись не хотіла, а коли опікуни «допекли», читаючи мораль, втекла з дому. Сіла у потяг і поїхала у Київ. Там зустріла 17-річного Олександра, який втік у столицю із Кіровоградщини. Він розповів Світлані, в яку нібито закохався, що батька в нього немає — помер. — Проте мама нас охоче прийме, їдемо до неї, — запропонував юнак. Та, нібито, погодилась, але спершу вирішили трохи «подивитись на світ», так опинились у Рівному. Приїхали сюди не самі, а в супроводі однолітків, з якими жебракували в потягах. Коли «закохану пару» та їхніх «дружків» затримали працівники лінійного відділу міліції, вони видавали себе за рідню, мовляв, ми — брати і супроводжуємо додому свою сестру. Гурт відправили у притулок, щоб там встановили їхні особи. — Із тридцяти неповнолітніх, яких ми затримали у потягах та на вокзалах, 24 виявилися жебраками, — розповідає начальник відділення у справах неповнолітніх лінійного відділу міліції станції Рівне Юрій Рудик. — Вони приїхали на Рівенщину з Києва, Львова, Криму, Ужгорода, Донецька, Хмельницького. Мандрівники здебільшого із неблагополучних сімей, у багатьох батьки п’ють та ще й б’ють своїх дітей, це стає однією з причин того, що вони втікають з домівок. На жаль, простежити подальшу долю юних жебраків рівенським оперативникам не завжди вдається, бо колеги з інших регіонів неохоче з ними співпрацюють.
