Напівживою потрапила нещодавно до Рівенського обласного притулку для неповнолітніх 4-річна Анна-Марія. Працівники притулку, побачивши нещасну дівчинку, вжахнулися — вона важила лише... вісім кілограмів, а зовні нагадувала в’язнів фашистських концтаборів: кісточки, обтягнуті шкірою. Організм її був повністю зневоднений, що свідчило про те, що дитині довгий час не лише не давали їсти, а й пити.
За попередніми даними, до такого стану Анну-Марію довів співмешканець матері, котрий морив її голодом, зачиняючи на тривалий час у шафі та на балконі. Зараз загроза життю дівчинки вже минула і за тиждень перебування у притулку вона поправилася на 250 г. Серйозних хвороб, окрім сильного виснаження, медики в Анни-Марії, на щастя, не виявили. Служба у справах неповнолітніх направила документи до міліції, щоб встановити законних представників дитини та визначити їх відповідальність за насильство над нею. За попередньою інформацією, доставлена до притулку дівчинка — з неблагополучної сім’ї, яка мешкає в Рівенському районі, батько Анни-Марії помер, мати, крім неї, має ще чотирьох дітей. Зараз матір розшукує міліція, вочевидь, її буде позбавлено батьківських прав. Якщо виявиться, що батько Анни-Марії справді помер, то вона матиме статус сироти і через кілька місяців дівчинку передадуть до дитбудинку. Розповідає начальник міської служби у справах неповнолітніх Володимир Кукла: — Дитина в такому стані у Рівному була виявлена вперше. Тож хочу звернутися до громадян з проханням повідомляти про випадки неналежного ставлення до дітей нам у службу за тел. 22-70-62 або у притулок — 24-20-29, щоб знущання над дітьми, як у випадку з Анною-Марією, не повторювалися. Останнім часом проявів жорстокого поводження з дітьми стає все більше. Так, місяць тому до притулку сторонньою особою було доставлено п’ятирічну дівчинку без імені, прізвища, громадянства. Мати її перебуває нині в розшуку. Пізніше сюди потрапив трирічний хлопчик, який виявився братиком раніше доставленої дівчинки. Поява на світ жодного з них не була зареєстрована у відділі реєстрації актів цивільного стану. Тому нині це потрібно робити через суд. Ще одну дитину, 15-річну дівчинку, цього року було відібрано у матері, яка зловживала алкоголем. Про те, що у квартирі, де дитині доводиться проживати, справжнісінький притон і існує загроза життю та здоров’ю неповнолітньої, повідомила патронажна медсестра, яка обслуговувала цю дівчинку. Адже остання — інвалід з психічним захворюванням. Дівчинка перебувала в лікарні, доки не вирішилося питання про її відправлення на пожиттєве утримання до спеціалізованого інтернатного закладу на Івано-Франківщині. Міська влада виділила для цього кошти. Радує те, що вперше за останні чотири роки моєї роботи на програму профілактики бездоглядності цього року виділено з міського бюджету понад 5 тисяч грн. Це дозволить нам організовувати рейди по місту, орендувати автомобіль для доставки дітей у спецзаклади, організовувати надання допомоги дітям з малозабезпечених сімей, неповнолітнім, які вийшли з закладів позбавлення волі. Втім, не все у наших силах. Приміром, цього року новим Сімейним кодексом узаконено необов’язковість дозволу опікунської ради на відчуження квартир, у яких проживають неповнолітні. Звісно, існує чимало ділків, які цим користаються, зокрема у випадках, де сім’ї мешкають за межею бідності. В результаті діти залишаться без даху над головою. Ми вже зверталися до Кабміну з проханням змінити цю норму закону або хоча б призупинити її дію на п’ять років, втім, поки що — безрезультатно. Добре, що у нас є можливість хоча б тимчасово надати захист дитині, яка опинилася на вулиці. Однак хотілося б ще створити при притулку центр соціально-психологічної реабілітації, де б діти змогли перебувати значно триваліший термін, адаптуючись до нормального життя. Зокрема, це стосується малолітніх токсикоманів, яких на сьогодні у Рівенському обласному притулку близько 70%. З метою профілактики бездоглядності вирішено також створити в Україні єдиний банк даних про дітей, які схильні до бродяжництва. Тож хочеться сподіватися, що ця проблема поступово вирішуватиметься не декларативно, як це робилося на державному рівні дотепер, а дійсно практично.
