Теща заявила в Зарічненський райвідділ міліції про те, що її обікрав зять, мовляв, забрав 250 кг цукру, півтонни зерна та ще чимало речей. З усім забраним добром втік на Волинь, звідки був родом.
Теща заявила в Зарічненський райвідділ міліції про те, що її обікрав зять, мовляв, забрав 250 кг цукру, півтонни зерна та ще чимало речей. З усім забраним добром втік на Волинь, звідки був родом. Коли дільничний інспектор міліції почав перевіряти заяву жінки, з’ясувалось, що Іван забрав половину речей, які привіз разом з дружиною із заробітків. Вони одружились у двадцять років. Прожили разом рік, та дружина постійно дратувала Івана тим, що допізна засиджувалась із своїми незаміжніми подругами, розважалась з ними частенько — до перших півнів. Він неодноразово намагався поговорити зі Світланою, бо своє сімейне життя уявляв тихим і спокійним, мріяв про затишок, та щоразу розмова між подружжям закінчувалась сваркою. Коли чоловіку увірвався терпець, він підстеріг Світлану на темній вулиці, збив з ніг, сів зверху та обстриг їй все волосся. Іван сподівався, що гуляти з подругами після постригу кохана більше не буде, бо в такому вигляді соромно буде вийти на вулицю. Та прогадав. Світлана сказала чоловікові, що він, вочевидь, несповна розуму і поїхала з села, заявивши, що неодмінно подасть на розлучення. Не захотів жити у тещі й Іван, а щоб не повертатись до рідних з порожніми руками, взяв все, що вважав в її оселі своїм.
