48-річний Петро з містечка Млинів на Рівненщині до війни працював викладачем у коледжі. Він навчав студентів фізики, інформатики та комп’ютерної техніки. Сьогодні ж — військовий 2 батальйону 104-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Горинь».
Позивний «Хакер» отримав ще в цивільному житті. Каже, що не зламував системи, але добре розумів, як вони працюють. Ще з 2015 року Петро проходив військові збори, тому був готовий до повномасштабного вторгнення. Уже 25 лютого 2022 року він прийшов до військкомату.
«Я діяв не на емоціях, а з холодною головою. Розумів, що часу зволікати немає», — розповідає він.
За роки служби він змінив багато позицій і не раз опинявся під обстрілами. Одного разу завдяки радіоперехопленню підрозділ вчасно змінив позицію — за кілька хвилин її знищили. Іншим разом снаряд розірвався поруч із бліндажем.
Попри всі труднощі, Петро продовжує службу та не залишає побратимів. Каже, за ці роки вони стали як родина.
У військового є дві дорослі доньки та онука Єва, яку він ще не встиг побачити. Зізнається, що саме заради неї хоче вистояти та повернутися додому.
Після війни чоловік мріє про прості речі — бути поруч із рідними, бачити, як росте онука, святкувати сімейні події.
«Життя не варто відкладати на “після війни”. Бо ніхто не знає, коли воно настане», — говорить Петро.
Його головне побажання — щоб наступні покоління ніколи не знали війни.
