Владислав Простаков народився у Рівному, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування на економічному факультеті. Працював рихтувальником.
– Владислав не пов’язував себе із військовою справою, не служив в армії. Але в перші дні повномасштабного наступу пішов у військкомат. Він був справжнім добровольцем — щирим патріотом, який готовий зробити усе, аби ворог не прийшов у його рідне місто. Людей було багато, але Влад чекав. До них вийшов представник військкомату, запитав, хто має досвід, здоров’я та бажання воювати – мають вийти. Він сказав, що немає досвіду, але здоров’я та бажання захищати країну навіть у надлишку — то його й забрали одним із перших, – розповіли друзі Героя.
Надзвичайно добрий, світлий Владислав був сиротою. Та своїх найближчих людей завжди намагався підтримати та заспокоїти.
– Він постійно повторював, що все буде добре. Говорив це з такою упевненістю, що йому просто не можна було не вірити. Переконував, що війна закінчиться дуже несподівано. Але не потрібно сидіти в тилу, треба йти воювати за свою країну і людей. Тепло, сонце, радість та усмішка — це те, що супроводжувало його по життю, те, що він завжди випромінював. Найсвітліша людина у світі… Він був упевнений, що повернеться, ні на хвилину в тому не сумнівався, навіть не допускав, що таке може трапитись, але сталося так, як сталося, – продовжують друзі Владислава.
Упродовж усього дня 3 грудня 2022 року нашій військові тримали оборону в районі населеного пункту Яковлівка на Донеччині. В наслідок наступу ворога та вимушеного відступу українських захисників зв’язок із 32-річним стрільцем-санітаром солдатом Владиславом Простаковим був втрачений. У подальшому його тіло знайшли та упізнали.
Андрій Савін народився у Рівному. Закінчив 23 місцеву школу, навчався у кооперативному коледжі, а за тим здобував вищу освіту кухаря-технолога в Полтаві. Працював барменом у ресторані “Спорт” багато років, разом із дружиною виховували двох діток — 12-річну Дарину та 9-річного Сашка.
– Якщо можна так сказати, то Бог здійснив мою головну мрію — подарував мені найкращого чоловіка та батька для дітей, – розповідає дружина Героя Віта.
Війна прийшла у життя раптово, а вже у серпні Андрія мобілізували. У день Незалежності — 24 серпня — склав присягу на вірність України, хоч раніше в армії не служив.
– Андрій не відчував страху, казав, що розуміє заради чого йде, заради майбутнього дітей, – пригадує Віта.
Надзвичайно люблячий, добрий, Андрій любив свою справу, захоплювався будівництвом, залюбки опоряджував дачу. Як справжня душа компанії, знайшов багато друзів і у війську.
– Він говорив, що після закінчення війни ми будемо дуже багато подорожувати. Адже тепер мав друзів у різних куточках нашої країни — вони домовлялися, що після перемоги обов’язково приїдуть один до одного в гості, – продовжує дружина.
Військова справа прийшлася Андрієві до душі. Він дивував рідних зізнаннями, що отримує задоволення від навчання, від служби, пишається людьми, з якими пліч-о-пліч воює.
– Він відчув себе зовсім іншим, знайшов себе. Говорив, що після перемоги хоче й далі розвиватися у цьому напрямі — працювати у ДСНС або навіть підписати контракт із ЗСУ. Говорив, що пройшли справжнє бойове хрещення вогнем, але вистояли. Більше про війну волів не говорити. Казав, те, що побачив, то ніколи в житті мені не розкаже, хоче забути це, як страшний сон, – каже дружина.
35-річний солдат Андрій Савін загинув 26 січня внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Красна гора на Донеччині…
