— 15 січня ми відкрили кав’ярню, а 16-го вже презентували першу виставку в рамках проекту «Провідні фотохудожники України». Ідея виникла тому, що, буваючи на всесвітніх конгресах і пленерах фотографів у Китаї, Італії, Польщі, Чехії, Словаччини, я побачив, що багато фотохудожників дарують один одному фотоальбоми або буклети. А українці — лише візитки, тому що у нас дуже мало подібної продукції. І це при тому, що українська школа фотографії вже визнана в усьому світі. Це трохи мене зачепило, і в Китаї виникла ідея зробити фотоальбом кращих українських фотомитців.
Коли вже закінчувався ремонт у моїй арт-кав’ярні, якось у Словаччині я зайшов у кафе, де поруч із столиками висіли або картини, або фотографії. Саме тоді я подумав: а чому б у себе в арт-кав’ярні не зробити маленьку галерею?
Потім почався проект — 15 числа кожного місяця ми відкривали нову виставку. До нас постійно приходить до півсотні фотографів, а також до двох тисяч людей проходить через галерею за місяць, з них декілька сотень — постійні відвідувачі, яких я ледь не в обличчя знаю. Ось, наприклад, коли повісили звітну виставку, глядачі уже впізнають за стилем: це Опольська, це Огородник. Мені за себе приємно, що я одразу високо підняв планку, а не став показувати спочатку слабших фотографів, потім сильніших. Я одразу почав з кращих — на мою думку, в Україні кращих за Євгена Комарова з Ялти чи Олега Огородника зі Львова просто не може бути.
Наприкінці року я почав готувати новий проект — «Кращі фотографи світу», знайомився за кордоном з людьми, пропонував зробити виставку. Але потім я зрозумів, що хотів би показати більше українців. Десятка провідних фотохудожників — це вже неправильно, у нас їх як мінімум тридцятка. Я обов’язково покажу їх усіх.
— Кажуть, «Галерея Купчинського» розписана на декілька місяців…
— Галерея розписана на рік уперед. Вже є багато домовленостей з відомим фотомайстрами. Проте я побачив, що навколо безліч маловідомих, але талановитих художників і фотографів. Їх також треба показувати! Наприклад, Василь Черенков став для мене відкриттям, тому я запропонував йому виставитися. Хоча спочатку й не планував робити виставки у другому залі, де висять репродукції картин Далі. От сьогодні приходила дівчина, яка пропонувала графіку, ми не відмовили. Хоча приходить багато молодих людей, рівень яких поки що невисокий.
— А чому ви взагалі повернулися з бізнесу в мистецтво?
— Фотографією я захопився ще у класі шостому, грошей на фотоапарат «Смєна» ми з братом наколядували. Потім на заводі «Газотрон» разом із тепер професійним фотографом Миколою Демченком зробили фотоклуб. Потім я пішов у кавовий бізнес, започаткував фірму «Юліка». Але деякий час тому повернувся — зробив персональну виставку в кінопалаці, почав їздити з Харватом на міжнародні фотофоруми і т.д.
Арт-кав’ярня — це приватна некомерційна галерея. Я, навпаки, лише витрачаю гроші — сам друкую фотографії, купую рамки, оплачую проїзд фотохудожника на відкриття тощо. Це лише в Києві можуть виставки робити комерційними. А я завдяки галереї самореалізуюся, мені приємно давати дорогу молодим, приємно самому зайти в зал і побачити, наприклад, Любу Савельєву. Мені подобається, коли до мене приходять такі фанати фотографії, як Саша Майструк, який, незважаючи на труднощі, приходить у галереї на будь-які «тусовки». Я займаюся меценатством — і отримую від цього задоволення.
Проте я сам теж потребую меценатів! Зараз потроху готую фотоальбом з тими дев’ятьма найкращими фотографами, проте бачу, що самостійно цю ідею не витягну. На повноцінний фотоальбом потрібно тисяч 50 доларів, а тому мені потрібні потужні спонсори.
