Так було не лише у 2014-му. Із першого дня проголошення нашого суверенітету ми всі прагнули довести, що не бажаємо «русскаязичним» нічого поганого, не заперечуємо їхнього права говорити «на язикє», а навпаки. Боялися хоч чимось їх образити. Мені свого часу така образа коштувала посади редактора газети міської ради – депутати-патріоти назвали мене провокатором за публікацію статті, яка сьогодні виглядала би цілком вегетаріанською. Що вдієш – комусь легко бути ягням, комусь не дуже.
Та що казати, коли усі наші президенти від Кравчука до Зеленського були тими самими ягнятами, а спроба пробляяти щось несміливе проти вовка коштувала Порошенку посади – ягнята від нього відвернулися! Про Зеленського зайве казати – він очолив країну із гаслом про можливість домовитись з вовком. І лише після лютого 2022-го наш президент почав дорослішати разом із усіма нами. Тепер ми вже точно не ягнята, які безрезультатно намагаються виправдатись перед вовком. Ми за ці півтора роки виросли і стали не ягнятами, а… Правильно – баранами та вівцями. І в цьому немає нічого поганого – бути ненажерливим вовком якось не хочеться, а у баранів, коли хто забув, є міцні роги аби захищати своїх овець та ягнят відганяючи вовків.
Нам би ще пастухів таких як треба!
