Ми збиткувалися над смішними корейцями, які замість того, щоб виростити достатньо рису аби не голодувати, випускали танки, ракети, гармати та іншу зброю. Були серед моїх колег і такі, які «по приколу» підтримували «ідеї Чучхе» в обмін на дармові поїздки до тої страшної країни, де їм брехали про «процвітання». Так було і є в усьому світі. Відносно ситі і не обтяжені боротьбою за фізичне виживання європейці та американці дивились і продовжують дивитися на людожерські режими тих чи інших країн як на таку собі екзотику. Як на тигра у клітці, який хоч і страшний, але ніколи тебе не вкусить. Чи можна було поводитись інакше?
Спробувати поставити себе на місце бідолашних корейців, які ледь животіють прославляючи «вождя», який остаточно з’їхав з глузду. Спробувати їм допомогти. Як саме? А як ми хочемо щоб цивілізовані країни допомогли нам у війні з лютим ворогом? Щоб не дивилися на нашу війну у новинах в перемішку з новинами із зоопарку щоб потім забути про неї? Чому ми разом зі всім світом посміювались з північних корейців замість того щоб допомогти повалити звірячий режим аби жити по-людські. Як ті ж самі корейці, які живуть у Кореї південній? Тепер корейці, з яких ми колись сміялися, стріляють по нам на фронті, а виготовлені ними арсенали зброї щодня стріляють і вбивають українців. І вже зовсім не смішно, правда?
