Головний сержант стрілецької роти родом із Вараша. Закінчив училище при АЕС, став будівельним столяром, за цією спеціальністю і працював у мирний час.
У військо мобілізований з 24 лютого 2022 року. Прибувши у місцевий ОТЦК та СП, спочатку служив у роті охорони, а в травні його та інших бійців відібрали для поповнення новоствореного стрілецького батальйону Князівської бригади. В район виконання завдань воїн вирушив у липні того ж року на Донеччину. Насамперед, обороняли позиції в районі Берестового. Був на той момент начальником радіостанції.
У лютому 2023 року він добровільно пішов в штурмовий підрозділ, у липні повернувся до зв’язківців. А наприкінці 2024 року обійняв нинішню посаду.
Саме перебуваючи на посаді стрільця в штурмовому підрозділі, Олександр, на той час молодший сержант, урятував пораненого побратима:
– Ми були з солдатом “Владзьо”, він теж з Рівненщини. Молодий хлопець, йому років 22, не більше. Це було в районі Дворічної. Наша група змінила на позиціях іншу, і коли побратими виходили, їх із рашистського танка обстріляли. Осколки від вибуху снаряда зробили свою чорну справу: нижче поясу в пораненого нічого не працювало – нервові закінчення пошкодило. Виносили ми його метрів 700, теж під обстрілами. Евакуювали, життя врятували, побратим досі лікується.
Олександр говорить, що за період участі в бойових діях схожих епізодів у нього немало. І особливо пам’ятних – також. Але зараз не час поринати в минуле, бо дуже багато роботи тут і зараз: там, де підрозділ виконує завдання за призначенням на Куп’янському напрямку. Три роки на війні – це дуже відчутний термін, тому рано чи пізно накопичується втома. І моральна, і фізична.
А ще резонне запитання: чому так кволо добровільно йдуть в Сили оборони чоловіки мобілізаційного віку?
– Завжди є люди, які втікають від важкої роботи, особливо, якщо вона пов’язана з ризиком для власного життя. Бог їм суддя! Чи мені це подобається? Звичайно, що ні. Хай би дійсно хтось свіжий та належним чином підготовлений замінив, ми б відпочили, повернулися та знову їх замінили… Але є так, як є. Я тут залишаюся з побратимами, треба нам усім разом виконати розпочату роботу. І ми її виконаємо, – говорить сержант
За військові здобутки у справі захисту України головний сержант стрілецької роти отримав багато відзнак і нагород, але найцінніші – медаль “За військову службу Україні” та “Золотий хрест”.
Удома на свого найдорожчого і єдиного воїна чекають тато, мама, брат і дві сестри. А ще Олександр мріє повернутися до своєї мирної професії, адже переконаний, що працювати на Рівненській АЕС і престижно, і вигідно, і перспективно.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій ОК “Захід” Сухопутних військ ЗСУ.
Фото відділення комунікацій 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
