”Коли одружуються іноземці — все набагато простіше”
— Яка головна складність у професії весільного фотографа?
— Головне — навчитися фотографувати. Багато людей приходять у професію одразу заробляти гроші. Техніка доступна, друкувати фото можна на кожному кроці. Ази професії знати не обов’язково. Ось нещодавно знайомі придбали фотоапарат і через тиждень прийшли з запитаннями: «Ми ось тут весілля знімали. А чого там все таке темне? А наречений весь білий».
Я фотографував давно, займався у фотоклубі, працював у газеті репортером (протягом кількох років Хитрий друкувався в «РВ» — Ред.). Тобто не ставив мету заробляти на фотозахопленні гроші. А потім мені стало цікаво працювати з людьми. Мабуть, це і плюси, і мінуси — потрібно розуміти, що клієнту потрібно від тебе і що ти можеш йому запропонувати. Очевидно, мій театральний досвід допомагає знаходити спільну мову з багатьма людьми. Нині практично немає випадків, коли я не можу дати результат. Бувають досить складні пари, але іноді варто побути психологом і пам’ятати, що від тебе чекають. Адже ніхто потім не згадає, що у нареченої плаття десь було незручним, настрій поганий. Вони спитають — що ти назнімав? Були випадки, коли я відвів убік маму, яка доводила наречену до сліз, і у жорсткій формі сказав: «Завтра — що завгодно. А сьогодні — зробіть свято. Ви ж такі гроші заплатили!». Тобто довелося не просто збоку спостерігати, а втрутитися у ситуацію. Після весілля мама мені за це подякувала.
— Часто доводиться допомагати нареченим або батькам, які не знають, що треба робити?
— Це, вважаю, проблема наших весіль. Коли одружуються іноземці, все відбувається набагато простіше, аніж суто українські весілля. Іноземці не думають про те, куди в який момент треба іти, що робити. Вони просто намагаються влаштувати свято насамперед собі. А у нас фотографа часто питають: «Ну що нам робити, куди стати?». Я намагаюсь пояснити, що нічого особливого не треба робити — будьте собою, розважайтесь у своє задоволення.
Фотографи часто сперечаються: що краще — репортаж чи постановочне весільне фото? Але репортаж у нас зняти дуже непросто — люди якісь скуті, неприродні. А ще мають багато забобонів. Наприклад, що наречену не можна фотографувати саму.
— А чи готові нині молодята, і особливо їхні батьки, відходити від стереотипів?
— Рік тому я знімав так зване «Зелене весілля». Хлопець і дівчина — кавеенщики, вони вигадали зйомки і на даху, і на вокзалі, і у спортзалі, але все у зелених кольорах. І все за один день, проте ми встигли. Після того до мене приходили люди і просили, що хотіли б побачити щось подібне і в себе. Зараз, хто бачить цю зйомку, розуміє, що до фотозйомок можна підійти нестандартно. Ось днями з молодими поїхали на стадіон, на зелену травичку, потім на дитячу залізницю заїхали. Я ніколи не відмовляюся від подібних ідей — головне, щоб у наречених був запал і бажання. Переважно тут активні дівчата, які тягнуть за собою своїх чоловіків. Наречені тихенько з посмішкою готові підкорятися.
— У якій обстановці найбільш комфортно знімати?
— У будь-якій посередній банальній обстановці можна зробити десяток якісних світлин. Головне — не лінуватися і не дозволяти собі розслабитись. І тут допомагає те, про що я казав, — уміння фотографувати. Треба бачити світло, знати основи композиції, особливості роботи оптики. І тренуватися потрібно кожен день — коли йду по місту без фотоапарата, я все одно помічаю речі, які міг би зняти. Воно якось саме складається у кадр, просто треба навчитись того бачення. Це приходить з досвідом.
”Ціна формується з вартості техніки”
— Гарне весільне фото коштує недешево. Як вдається переконувати, що воно того варте?
— Гроші, що витрачаються на щедрий український стіл, який через день уже ніхто не згадує, неможливо порівняти з цінами на фотографа. Згадка залишається на все життя — це головні аргументи. Є два варіанти: коли платять молоді або батьки. Якщо мені вдається поспілкуватися з батьками, показати якісь кадри, на весіллі у мене руки цілком розв’язані — я роблю що хочу.
— А з чого формується ціна, яка іноді доходить до кількох тисяч гривень?
— Насамперед сьогодні надзвичайно дорога техніка. Якщо раніше фотоапарат за триста доларів міг працювати двадцять років, то сьогодні камеру за три тисячі потрібно міняти уже через два-три роки. При такій кількості зйомок, як, наприклад, у мене, вони зношуються дуже швидко. Разом з тим, професійні об’єктиви коштують теж до двох тисяч доларів. Оскільки я завжди пам’ятаю, що від мене чекають високоякісного продукту, і я вважаю це своєю перевагою, то просто не можу працювати з об’єктивами вартістю 200-300 доларів.
— Як часто люди відмовляються, дізнавшись про ціну?
— Безумовно, таке буває. Дуже багато дзвонять, і я не соромлюсь називати свою ціну. Якщо сума влаштовує, тоді ми вже зустрічаємось. Але я вважаю, що вже сьогодні мій клієнт іде до мене сам — тобто він приблизно уявляє, скільки така послуга може коштувати.
”Я намагаюся розповісти про все весілля однією світлиною «
— Чи обов’язково весільному фотографу бути фотохудожником?
— Думаю, в основі цієї роботи повинна бути саме творчість. Якщо просто скотитися на конвеєр, то мене особисто така робота радувати не буде. За неї і платити багато не стануть. Ось днями бачив гарну дівчину, яка тримала в одній руці відеокамеру, в іншій — фотоапарат і умудрялася паралельно ними працювати. Я не уявляю, що у результаті отримають молодята. У мене є така «фішка» — я намагаюся розповісти про все весілля однією світлиною. Тому за весь весільний день я намагаюся зробити саме таке фото, яке передає емоції і молодят, і гостей.
Щоразу, коли підходжу до РАГСу, я бачу все більше людей з фотоапаратами, і все менше знайомих облич. Багато людей з фотокамерами сприймають весільні зйомки винятково як бізнес — аби продати. Не продали за двісті, то давайте за сто, чи за п’ятдесят. Я вважаю, це тупиковий шлях.
— Позиція деяких інших фотохудожників, які називають весільних фотографів «заробітчанами», не ображає?
— Останнім часом багато що змінилося. Раніше не було навіть думки про художню складову весільного фото. І першими, хто вирішив зламати стереотипи, були австралійські фотографи. Саме вони принесли розуміння, що фото може бути більш ніж просто констатацією факту. Усі найдорожчі фотографи, окрім того, що вони працюють для клієнта, частину робіт виконують для творчих конкурсів, виставок. А не просто — продати замовнику і забути. І тому ставлення до «весільників» нині змінюється. І у самій цій індустрії теж є зміни. Завдяки Інтернету молодята вже знають, на зразок чого вони хотіли б зробити зйомку собі.
— Кажуть, особлива мода нині на фотокниги…
— Мій колега з Києва Сергій Усик у Новій Зеландії замовляв фотокнигу вартістю 1200 євро. У білому паспарту, шкіряна обкладинка, розмір тридцять на тридцять сантиметрів, величезна товщина. Прислали цю книжку з двома парами білих рукавичок — щоб її переглядати. Це витвір мистецтва. На жаль, таких клієнтів у нас немає. А навпаки, більше думають: «За що такі гроші? Що ж там, клацнути — і все». Я у таких випадках довго не сперечаюся, кажу: «То вам краще купити фотоапарат і самим знімати».
