— Лікарю, у мене ноги чорніють!
— А ви їх мили?
— А що, допомагає?
Цей старий анекдот я згадав після того, як дізнався про скандал навколо творчого вечора поетеси Ліни Костенко у приміщенні драмтеатру, де бажаючі побачити живого класика побилися між собою за місця у залі. Таке могло статися лише при комунізмі, коли за тим, що розподілялося, стояла черга. Щойно усе почало продаватися — черги зникли. Так само із Ліною Костенко. Коли стало відомо, що бажаючих багато, слід було продавати на цю зустріч квитки. Одразу і порядок би був наведений, і бажаючих побачити поетесу стало б менше. Повірте досвіду — перспектива віддати хоча б десять гривень зупинила б дуже багатьох місцевих «шанувальників поезії». А якби не зупинила, то можна було б провести дві чи три творчі зустрічі — нехай би поетеса трохи грошей заробила, вони їй не зайві.
Та, на жаль, усім процесом керували люди з міцним комсомольським минулим. Тому й не подумали про квитки за гроші, а жваво розподіляли «запрошення». Думаю, міський голова, місцеві політики, депутати та інші поважні люди, які прийшли на зустріч із Ліною Костенко, не збідніли б, якби купили квитки. А так через «комсомольську» недбалість і виник скандал, якого могло б і не бути. А може, це комусь було треба? Може, хтось дуже тішився із споглядання того, як поважні й не дуже рівняни билися і штовхалися за право безплатно зустрітись із Ліною Костенко.
Прийти на презентацію «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко виявилося стільки бажаючих, що єдині двері Рівненського обласного драмтеатру, через які пропускали людей, заблокували. У той вечір рівненська «інтелігенція» забула про манери, і від поважного віку людини, яка вчителює в школі, можна було не лише почути лайку, а й отримати стусана під бік. Дістати запрошення не вдалося й половині тих, хто хотів побачити і почути письменницю. Щоправда, чимало людей з тих, хто стояв біля входу в театр, мали запрошення на стоячі місця. Проте вони виявилися… недійсними. Перед тим як пропустити людину до театру, охоронці, а також працівниця театру, уважно перевіряють запрошення. Бачачи, що на запрошенні не вказані місце і ряд, пройти не дозволяють. Натовп збільшується і стає агресивнішим. Біля самих дверей стоїть жінка з дитиною, трясе запрошенням і кричить до охоронців:
— Пропустіть мене! У мене дитина на руках, а тут натовп! Пропустіть! У мене ж є запрошення!
Та її відсувають подалі від дверей, незважаючи ані на дитину, ані на те, що люди позаду відступитись, щоб пропустити її вийти, не хочуть. Люди навколо нервують, сердяться і навіть лаються.
”Це провокація!» — оцінив ситуацію міський голова Рівного Володимир Хомко, який в цей час уже був в холі драмтеатру. А на запитання «Хто провокатор?» відповів: «Певні політичні сили, конкретизувати не буду». І справді, попередньо за повідомленнями з форумів на Інтернет-сайтах міста, охочі потрапити на вечір, які не отримають запрошення, планували нібито влаштувати акцію під стінами театру. Щоправда, про політику не йшлося. Та й у залі були помічені представники так званих опозиційних сил. У 16-му ряду сиділа голова облорганізації УНП пані Ніколіна з донькою, у 15-му — член БЮТ Валентин Крока з дружиною, трохи нижче дісталося місце представнику «Свободи» у міськраді Олегу Осуховському та його супутниці. Видно, міський голова не був готовий до такого розвитку подій і в той час ще не знав, що ж насправді відбувається під стінами драмтеатру.
…Тим часом творчий вечір Ліни Костенко розпочався. Зал заповнений вщерть, чимало стоять або сидять на східцях в проході — видно, запрошень їм не дісталось, але проникнути в зал все ж вдалося. У першому ряду, на приставних стільцях, — актори, які грали у виставі «Берестечко», поставленій за твором Ліни Костенко. За ними — там, де мали б бути студенти, — люди далеко не юного віку. А от молоді, яку організатори планували на прохання Ліни Костенко в першу чергу запросити, майже не видно. Натомість виділяються депутати і чиновники — може тому, що обличчя їхні багатьом відомі.
А ті люди, які залишились поза драмтеатром, почали дивитись презентацію — з мультимедійного екрана, завбачливо встановленого організаторами на стіні театру.
— У той вечір до нас заходило кілька людей і просило просто погрітися, бо змерзли, дивлячись презентацію. А потім знову йшли дивитися, — розповіла фармацевт однієї з центральних аптек Марія.
Згодом мороз розігнав більшість прихильників творчості Ліни Костенко по домівках. Найбільш стійкі залишились на Театральній площі до кінця. А ті, хто став щасливими власниками запрошень, відвівши душу в театрі, споглядаючи улюблену письменницю і вслухаючись у її роздуми не тільки щодо творчості, а й життя, не поспішали залишати зал. Ще упродовж двох годин письменниця роздавала автографи на книжках, які люди в той вечір придбали у фойє театру. Кажуть, привезли півтори тисячі примірників, і усі розкупили.
Коментарі
Володимир Петрів, директор Рівненського обласного музично-драматичного театру:
— Я — не організатор заходу, але якщо організаторів звинувачуватимуть у тому, що вони погано справилися зі своїм завданням, я стану на їхній захист. Щодо натовпу біля входу, то як можна було по-іншому? Поставити міліцейський кордон навколо театру? Це не вина організаторів, а культура наших людей! Вони прийшли без запрошення або із запрошенням на стоячі місця і заблокували вхід, не даючи пройти тим, у кого були запрошення на сидячі місця. Хоча саме останніх, за правилами, потрібно пропускати насамперед. І взагалі, на мою думку, стоячих місць не мало би бути.
Зі скаргами на те, що не пропускали за запрошеннями на стоячі місця, звертайтеся до тієї організації, чия печатка стоїть на тому запрошенні. У мене самого та моїх акторів не було місць, тож я посадив їх на стільцях. І то лише тих, хто грав у «Берестечку». Щодо того, що ми не відкрили другі двері, то якби ми це зробили, натовп було б не втримати. Та й взагалі, хіба це погана організація, що ми встановили екран на Театральній, організували гарячу каву та чай на вулиці для тих, хто всередину потрапити не зміг?
Галина Кульчинська, заступник міського голови:
— Забезпечувала охорону громадського порядку в театрі приватна охорона, яку найняло міське управління культури. Те ж управління культури виготовило запрошення на зустріч. І охоронцям було наказано впускати лише людей із запрошеннями, на яких стоїть штамп управління культури. Однак до дверей театру прорвалися люди без запрошень і заблокували вхід, через що й виникли проблеми. Про це мені стало відомо зі слів працівника музею Алли Українець, яка мені зателефонувала і поскаржилася на неможливість із запрошенням і квітами для поетеси потрапити до театру. Чому в театрі не відчинили другі двері, щоб впустити людей? Це — питання до керівництва театру. Взагалі ж з 17-ї години громадський порядок біля театру мала забезпечувати міліція, бо ми просили її про це. Але, як повідомили мені, на жаль, міліціонери перед театром з’явилися лише близько 19-ї години.
Що стосується розподілу запрошень, то 75 з них я віддала студентам філфаку Рівненського державного гуманітарного університету та Міжнародного економіко-гуманітарного університету. Вручила їх при начальнику управління культури Андрієві Ткачуку головам студентських профкомів. Чи були студенти в залі — сказати не можу, оскільки була весь час за сценою. Скажу лишень, що на ректорат, викладачів запрошень не розподіляла. Взагалі у залі театру я побачила чимало відомих впливових людей, яким точно запрошень не давала. Приміром, у ложі, де сиділи донька й онука Ліни Костенко, я із здивуванням побачила колишнього головного лікаря обласної лікарні Мирослава Семаніва.
300 запрошень я розподілила на освіту. З них 60 — на старшокласників, понад 200 — на вчителів-філологів і 30 — на директорів шкіл. Сорок запрошень було виділено на пресу. Але ж кожному вчителю я не могла вручити запрошення особисто, щоб впевнитись, що вони потрапили їм в руки. Хоча було передбачено, що весь партер займуть вчителі, 8-й ряд — голова облдержадміністрації, міський голова і студенти.
Те, що охорона пропускала вільно через чорний хід депутатів міськради, але не пускала відомого фотографа Олександра Майструка, який пересувається на милицях і якому я особисто надала запрошення, — це якесь непорозуміння. А ось що депутати міськради прийшли на захід — це для мене велика радість і несподіванка. Бо ми їм роздаємо на сесіях міськради запрошення на всі міські заходи. Але вони на них не приходять.
У будь-якому разі те, що Ліна Костенко приїхала до Рівного, — це велика подія. Тож всі непорозуміння, які виникли в організації, у порівнянні з цим — такі дрібниці. А Ліна Костенко була зворушена зустріччю, вражена. І іншим містам, в які вона поїде, мабуть так, як Рівному, не пощастить, бо не буде такої довгої автограф-сесії. Адже рівнянам обіцяли лише 45 хвилин виділити на автографи, однак поетеса сказала: «Жодна людина звідси ображена не піде». І підписувала книги до 23-ї години. Я Ліні Костенко казала: «Ви ще не бачили, що робилося перед театром». А вона відповіла: «І не хочу цього бачити, щоб не засмучуватися через те, що не всі бажаючі змогли на зустріч потрапити».
