— Наскільки в наших умовах реально регулярно видавати друковану фотопродукцію? Для чого це потрібно?
— Головне — мені цікаво це робити. Якщо раніше я активно брав участь у міжнародних фотоконкурсах та виставках, то нині хочу, щоб щось залишилось у подібній книжковій продукції. Виставка відбулася — і про неї забули. А коли книжка розходиться якимось накладом, це лишається у пам’яті людей. У бібліотеках і приватних колекціях вони можуть залишатися на багато років. Тому я це роблю.
Інша причина — те, що у нас не так багато гарних ілюстрованих видань. А повинно бути як за кордоном, де вихід фотоальбомів про місто чи регіон — не приватна ініціатива фотографа, а державне замовлення. Причому, влада не лише фінансує роботу над альбомом, а віддає автору відсотків 90 накладу, а не так, як у нас, можуть автору навіть примірника не залишити. Влада зацікавлена, щоб така продукція видавалася у високій мистецькій та поліграфічній якості — це є довготривала реклама країни або міста, яка роз’їжджається усім світом. Адже як би не було, все одно до нас їдуть туристи.
— Зокрема, альбом «На європейських перехрестях» — це зйомка Полісся італійцями та чехами…
— Так, і він обов’язково поїде в Італію та Чехію. Наше поліське життя побачать там, а воно європейцям дуже цікаве. Тамтешнім фотографам набридла їхня глянцева Європа, значно більше вражень вони отримують, коли потрапляють, наприклад, у нашу «кукушку».
— На вашу думку, чи не варто було б владі, яка усюди наголошує на необхідності розвивати туризм, працювати у напрямі співпраці з європейськими фотографами?
— Таким чином, зокрема, у великих масштабах робить Китай. Вони за свій рахунок приймають сотні фотографів з усього світу, возять всією країною, дарують сувеніри. А потім світлини з місцевими мешканцями та краєвидами з’являються на майже всіх престижних виставках. А на деяких конкурсах навіть існує окрема секція «Китай», поруч з глобальними секціями, наприклад, «природа» чи «чорно-біле фото». Це ж неймовірна реклама, яка у масштабі країни коштує копійки. Думаю, чимось подібним могла займатися і наша влада. Повторююсь, для фотографів у нас є багато цікавих місць — Полісся, релігійні місця тощо.
— Які б не були особисті мотиви, питання фінансів у виданні альбомів буде найбільш актуальним…
— Звичайно. І витрати тут не лише безпосередньо на друк. Власною машиною я об’їздив всю область, кожен район, а бензин недешевий. Справа в тому, що у нас існує практика, коли влада наперед не дає гроші на видання. Чиновники готові придбати уже готову продукцію, а в неї, відповідно, потрібно спочатку інвестувати свої гроші. І, зрозуміло, потрібно її робити такою, щоб зацікавити владу. Власне, я за те, щоб цим у Рівному займалися й інші люди, за своєрідну конкуренцію. Багато хто може говорити, але до діла справа не доходить.
— Але ж все таки чи вдається заробляти?
— Якби все було тільки «в мінус», я б, звісно, у цьому напрямі не працював. Дохід існує, але хотілося б, щоб він був більшим, щоб зароблені гроші знову вкладати у ці нові проекти. Книжка «Рівне на межі тисячоліть» (в якій поєднані старі зображення міста з новими) повністю розійшлася, у мене залишилось декілька примірників, тому хочу перевидати її, з деякими новими сюжетами. По інших книжках я б не сказав, що тут є великий прибуток.
