Отець Ярослав був поруч із людьми як пастир надії, як свідок віри, що не зламалася навіть під тягарем щоденних випробувань, повідомляє Рівненська єпархія ПЦУ.
Він молився за Україну, за захисників, за матерів і дітей, за мир — тихо, але наполегливо.
Свято-Миколаївський храм у Дублянах був для нього не просто місцем служіння, а духовним домом, де минули роки молитви, пастирської праці і жертовної любові. Тут він сповідав і благословляв, хрестив і відспівував, розділяв із громадою і радість, і біль. Для парафіян він залишиться духовним батьком, який умів бути поруч у найважчі миті життя.
Пастирське служіння отця Ярослава було тихим і глибоким. Він ніс свій священничий хрест без гучних слів, із терпінням і внутрішньою гідністю. У час війни його молитва стала ще більш вистражданою, ще більш зосередженою — молитвою серця, яке знає біль свого народу.
