Уздовж цієї залізниці пройшло усе моє дитинство. Малим я мріяв проїхатись акуратним вагончиком за таким самим акуратним паровозиком від центра міста до Басівкутської водойми під час літніх канікул. Але це коштувало грошей, здається, п’ять копійок в один бік. Та ще й очікувати, коли той поїзд рушить, слід було занадто довго як для учня молодших класів. Плюс знайомі хлопці й дівчата, що ходили взимку навчатися на «юних залізничників», отримували влітку вилинялий піджак з петлицями та залізничний кашкет із кокардою і їздили тим поїздом задарма. І взагалі, скільки там до того Басівкута — менш ніж півгодини прогулянки по шпалах під теплим сонечком!
Коротше, їздив я тим поїздом кілька разів у житті. Спочатку малим із мамою, а потім дорослим із сином. Було це дуже давно. Тепловоз, який ще наприкінці шістдесятих замінив той майже іграшковий паровозик, останніми роками здебільшого стояв, а колії так густо заросли травою, що їх було і не розгледіти. Аж раптом влада згадала про ту дитячу залізницю: в усіх містах, де вона колись була, її поновили. Десь збудували практично нові розкішні станції, як, наприклад, у Сирецькому парку Києва, десь, як у Рівному, лише так-сяк пофарбували старі вагончики і перейменували забиту дошками станцію «Піонерську» на «Озерну», так і залишивши її забитою. Особливою популярністю ця поновлена розвага не користувалася, якщо не сказати більше. Але й очей особливо не муляла — їздять ці два напівпорожні вагончики кілька разів на рік і нехай! Аж раптом у грудні сталося неймовірне — Укрзалізниця наказала поновити рух дитячих залізниць взимку! Такого не було ніколи! Жодного разу! Бо кому хочеться стояти пів години на холоді, аби потім проїхати в холодному вагоні зі швидкістю дитячого велосипеда два кілометри в нікуди — у Рівному станція «Озерна» заросла чагарником, а сходи, що колись вели до водойми, зогнили від старості. Але команда була виконана!
У Рівному про відкриття «зимового сезону» дитячої залізниці радісно повідомили всі місцеві ЗМІ, а на перший рейс завітало усі місцеве начальство, яке проїхалося туди-назад із зупинкою на оперативно облаштованій додатковій станції. Цей процес зняли на відео і показали народу. Оце і все! Нікому чомусь не спало на думку запитати — навіщо? Хто і кого просив про відкриття «зимового сезону» дитячої залізниці? Ну хоч хтось один? Але ж у нас не прийнято задавати незламній владі незручні запитання. Як наслідок, вже другий місяць у суботу і неділю до станції дитячої залізниці, що ліворуч від дороги до «ринку Дикого», приходять люди і нудяться там в очікуванні пасажирів, які захочуть заплатити понад сто гривень за задоволення, яке придумала для народу Укрзалізниця разом із місцевою владою. Звісно, що дурних нема! Але ж наказ слід виконувати! На касі, де теоретично можна купити квиток на дитячий потяг, було написано, що розклад руху і ціна квитків діють до першого лютого. Звісно, що жодного касира у тій касі нема.
Що у підсумку? Нічого нового — черговий ідіотизм влади, яким нас вже давно не здивуєш! Хоча, може, я неправий? Може, ці зимові рейси дитячого поїзда, а точніше, оголошення про них, мають якесь таємне стратегічне значення? Може, у тих вагончиках захована таємна зброя, про яку не слід знати ворогу? Може, там є щось інше цілком таємне? Тоді питань нема — нехай собі ті вагончики стоять в очікуванні пасажира хоч увесь рік!
